Чи багатьох чернігівських актрис, які знімаються в топових українських серіалах та фільмах, ви знаєте? З однією з таких талановитих дівчат, Анною Сердюк, поспілкувались наші журналісти, і хочуть поділитись цим з нашими читачами. Про мрії дитинства, навчання в Києві під керівництвом Богдана Бенюка, першу головну роль, зйомки в серіалі «Кріпосна» і багато чого іншого – у нашому матеріалі.
– Як часто буваєш у Чернігові?
– Насправді доволі рідко, особливо зараз, коли багато роботи. Буває, що приїжджаю раз у три-чотири місяці на день-два. Взагалі я дуже люблю Чернігів. Це моє місто сили. Кожного разу, коли сюди приїжджаю, відверто кайфую від рідного міста. Інколи в мене випадає один вихідний, але на один неповний день їхати в Чернігів не бачу сенсу. Тому до мене в Київ частіше приїжджають батьки.
– Чернігів – твоє місто сили… а де саме ти найчастіше наповнюєшся новою енергією?
– Люблю Болдині гори, особливо Антонієві печери. Їх я вже показала всім своїм знайомим, які разом зі мною приїжджали до Чернігова. Від них усі в захваті. У мене ось нещодавно була фотосесія в Художньому музеї імені Галагана. Це так круто, коли ти можеш за допомогою крутих фотографій зацікавити людей відвідати такі заклади, з неймовірно цінними та красивими експонатами зі своєю історією.
Вперше відчула себе артисткою на сцені Лялькового театру
– Артисткою мріяла стати ще з дитинства чи така ідея прийшла вже у свідомому віці?
– Ще маленькою дівчинкою я мріяла про велику сцену. Із самого малечку батьки мене віддавали на різні гуртки, де я танцювала і співала, а на сцену вперше вийшла у 6 років. У напівжартівливому режимі все це відбувалось до 5-го класу, доки до нас у школу не прийшла майстер Рената Гафурова, яка теж закінчувала Карпенка-Карого. Саме вона стала моєю першою викладачкою акторської майстерності, за що їй дуже вдячна. Ми тоді грали у творчій експериментальній майстерні на базі Лялькового театру, там я вперше зіграла на професійній сцені.
– Не думала після закінчення столичного університету імені Карпенка-Карого грати в одному з чернігівських театрів?
– Так вийшло, що вже на другому курсі я почала працювати в Молодому театрі. Тому про повернення до Чернігова після закінчення університету мови не йшло. Київ мене влаштовує як місто для життя і творчості.
– У Карпенка-Карого в тебе художнім керівником курсу був народний артист України Богдан Бенюк. Як працювалося з метром українського театру і кіно?
– Він дуже класний. Були періоди, коли його майже не було в універі, а бувало і так, що засідав з нами з ранку до ночі. Я його дуже поважаю і ціную. Завжди кайфую від його енергетики, адже ми в чомусь схожі. Він як потужний двигун, який сам не сидить на місці та іншим не дозволяє це робити. Інколи він міг приїхати, кинути портфель в аудиторії, потім поїхати у Верховну Раду, звідти прибігти на прогін вистави, і так по колу. У нас із ним гарно склались стосунки, але перші три роки він мене взагалі не помічав, не давав мені ролей, і це був тяжкий період для мене.
Потім, на третьому курсі, я дуже хотіла грати в одній з його вистав – «Приборкання норовливої», але вже мала затвердження у двох інших виставах. Сидить весь курс, і він каже: «Хто хоче зіграти Б’янку?». Усі подумки розуміли, що, напевно, цю роль отримаю я. Така ж упевненість була і в мене, але Богдан Михайлович віддав цю роль іншим трьом дівчатам. Я ж до нього, зі сльозами на очах, видаю: «Я буду грати цю роль, ось побачите!» На що він мені відповів, що і сам у своїй кар’єрі довго сидів без ролей, але висиджував своє. Так і сталося, коли я через півроку за певних обставин усе ж таки зіграла Б’янку, і грала її ще довго.
– У мене була мрія – заснути на сцені театру, і вона здійснилася.
– Студентське життя в театральному університеті має бути доволі цікавим. Як воно проходило в тебе?
– Прикольно! Як то кажуть: «Кто не жил в общаге, тот не был студентом». Проте сьогоднішні студенти трошки інші, навіть у порівнянні з універом 10–15-річної давнини. Зараз знімаюсь у серіалі «Кріпосна» у третьому сезоні. Моїм партнером там є Андрій Фединчик, і ми дуже багато говорили про театральний студентський гуртожиток. Поки не було інтернету, то всі читали вірші, збирались на творчі вечори, влаштовували різні гуляння. У нас же, хоч інколи й були якісь посиденьки, у більшості своїй усі сиділи по норах.
– Батьки ніколи не казали, що акторство – то не професія і треба навчатись на щось інше?
– Мені в цьому питанні пощастило. Батьки мене безмежно підтримують у будь-яких моїх перформансах, за це їм величезна подяка. У нас у родині прийнято обирати те, що до душі. Батько в мене військовий вертольотчик у відставці, він пропонував мені стати стюардесою, але я на той час уже чотири роки займалась акторською майстерністю і не хотіла розмінюватись на щось інше. Навіть виписала аргументи, через які я не можу бути стюардесою. Тато їх прийняв, сказавши, що його справа запропонувати, а вирішувати питання свого майбутнього лише мені.
Не в перший, так у третій сезон
– Як ти потрапила до одного з найпопулярніших українських серіалів сьогодення — «Кріпосна»?
– Зараз знімаюсь у третьому сезоні «Кріпосної», а взагалі я проходила кастинг на головну роль Катерини ще в першому сезоні. Тоді була на третьому курсі та носила брекети. Тож розуміла, що, скоріше за все, через це роль я не отримаю. Але дуже хотілося спробувати.
І тоді й зараз кастинг на ролі в цьому серіалі просто шалений, і не важливо, головні вони чи епізодичні. У мене, наприклад, невеличка роль, але дуже цікава. Кастинг я проходила за допомогою самопроб, тобто коли сам знімаєш на відео свій монолог і відправляєш режисеру та його команді. Я дуже старалася, аби якнайкраще записати проби. Тому просила своїх колег мені допомогти.
Це був початок зими, моросив дощик, було прохолодно, а я пів години записую свій монолог у тоненькій шовковій сукні посеред Маріїнського парку, замерзла тоді як цуцик. Та, як виявилося, все не було марним. Хоча довелося добряче похвилюватися, поки надійшло підтвердження. Адже лише через декілька місяців, коли я вже й не сподівалася, мій агент повідомила мені, що я таки затверджена на роль Любарської.
– Зйомки третього сезону вже розпочались?
– Так, ми стартували. Я дуже кайфую від зйомочного процесу і розумію, що це нібито просто епізод з мого життя.
– Багато було ролей, в яких у тебе ось так збігались риси, характери, ситуації?
– Наша професія тим і цікава, що ти в кожній ролі розкриваєш свою певну рису характеру. Кожна людина дуже багатогранна. Десь мені роль більш близька, а якась не дуже, але завжди можна знайти зачіпку, за якою ви зі своїм персонажем схожі. У мене були випадки, коли певний етап реального життя майже повністю збігався із серіальним: імена, вік героїв, вчинки тощо. Можливо, я десь романтизую та перебільшую, але мені здається так.
2020-й – це мій рік
– В основному твої ролі – у серіалах («Колір пристрасті», «Після зими», «Авантюра», «Майже вся правда», інші). Хотіла б у найближчому майбутньому знятись у повному метрі?
– Я мрію про участь у повнометражному історичному фільмі. Мені дуже близькі образи жінок з минулих епох. Проте я себе бачу не лише в цьому жанрі.
– Як тобі було грати Дар’ю Гомонай у серіалі «Колір пристрасті» і чому тебе під кінець першого сезону замінили на іншу акторку?
– Це була моя перша головна роль у 24-серійному проєкті. Я повністю, із захопленням занурилися в неї! Режисером стрічки був Дмитро Гольдман, який став для мене кінотатом. У серіалі була запланована гра двох акторок. Мене спочатку затвердили на роль Наді. Але у процесі зйомок керівництво каналу вирішило по-іншому. І грати в першому сезоні Дашу Гомонай пощастило мені. Тому ніяких закулісних інтриг тут не було і зміна акторок була задумана ще до початку зйомок серіалу.
– У дитинстві хотіла, аби всі мене любили, а зараз спокійно ставлюсь до хейтерів (англ. hater — ненависник).
– 2020-й – це найкращий рік у твоїй професійній кар’єрі?
– Напевно, так, і «Колір пристрасті» – яскравий тому приклад. Я цей рік неймовірно круто зустріла, і потім почала займатись духовними практиками, знімати цікаві проби, ходити на кастинги, і багато де мені посміхалась удача. Навіть коли почався карантин, у мене було стійке відчуття, що все буде круто. Я всіх своїх близьких налаштовувала: «Спокойствие, только спокойствие». Це надовго, але нічого страшного не станеться».
– Коли нашим читачам можна знову побачити Анну Сердюк на екранах телевізорів?
– Весною має вийти кілька моїх епізодів у різних серіалах, але я в очікуванні літа та осені. Дуже сподіваюся на нові цікаві проєкти.
Еженедельник "Семь Дней"
