Буквар «Нумо читати!» до 1956 року перевидавався 19 разів та мав загальний тираж понад 12 мільйонів примірників. А його останнє повноколірне видання вважається своєрідним шедевром не тільки з точки зору педагогіки, а й величезним кроком вперед у друкарській майстерності.
Методика навчання читанню та послідовність вивчення літер були настільки вдалими, що цей буквар через 10 років після його першого видання адаптували для навчання незрячих дітей. Його авторкою була Лідія Платонівна Деполович, уродженка с. Ковчин (на Куликівшині) — українська педагогиня, методистка початкової освіти, складачка і упорядниця посібників для навчання грамоти.
За час своєї педагогічної роботи вчителювала на Чернігівщині та у Києві, співпрацювала з відомими педагогами свого часу, постійно вдосконалюючи напрацювання у методиці навчання та педагогічній майстерності.
Буквар Деполович дозволили для використання навіть у період фашистського окупаційного режиму в Україні. В арсеналі чернігівської вчительки-методистки початкової освіти нараховується майже 50 різноманітних видань букварів (в тому числі й для шкіл грамоти, трудшкіл), читанок, математичних задачників, методичних розробок тощо. Вона однією з перших у педагогіці розпочала створювати і впроваджувати в практику навчальні комплекси, які включали: підручник, методичний посібник для вчителя та робочий зошит для учня.
У30 – 60‑х рр. ХХ ст. підручники Л. Деполович були одними з найпоширеніших в Україні. Їх тиражі сягали до 1 млн. примірників на рік. За букварями Лідії Платонівни навчилося читати не одне покоління українських школярів.
Крім того, за її підручниками тривалий час навчались не лише діти в Україні, а й діти українських емігрантів за кордоном. Букварна частина, розроблена Л. Деполович, стала основою українського букваря, який видавали, наприклад, у Канаді протягом 15 років (включно до 1965 р. було здійснено 10 видань), а вивчення української мови за її підручниками продовжувалося ще на поч. ХХІ ст., бо крім букварів для дітей Лідія Платонівна також створювала підручники для навчання дорослих. Її “Буквар для шкіл грамоти” також рекордсмен – витримав видання з 1936 р. до 1963 р.
Під час нацистської окупації Києва Л.
Деполович вела щоденник, у якому розповідала про те, чому не змогла евакуюватися, про хаос у місті влітку-восени 1941 р., про перші дні окупації, трагедію Бабиного Яру, побутове життя киян у цей надскладний період з історії столиці. Померла Лідія Платонівна в окупованому Києві 20.03.1943 р., замучена постійним недоїданням, впавши в вирву від вибуху снаряду.
У Ковчині, на її малій батьківщині, одна з вулиць та місцева школа названі на честь відомої педагогині та землячки Лідії Платонівни Деполович.
Джерело: Чернігівщина туристична
