За інформацією: Суспільне Чернігів.
Дмитро Калій. Суспільне Чернігів
Водночас Олександр Ніколаєнко додає, що особисто він ніколи не визнавав свою вину:
"Серйозних пошкоджень потерпілим я не завдавав. Одного тільки вдарив кілька разів і пішов додому. Це побутовий злочин. Це не той злочин, коли людина навмисне йде когось грабує, ґвалтує, потім вбиває. Я не знімаю з себе відповідальності, що я втрутився у цю бійку, але це інша форма кримінальної відповідальності. Ну, що міг зробити юнак у 18 років, коли починають бити його знайомого? Розвернутися і піти додому? І як потім жити в цьому дворі з однолітками?".
Олександр Ніколаєнко. Суспільне Чернігів
У 2004 році Олександра Ніколаєнка етапували до Єнакіївської виправної колонії №52. Там він перебував до 2016 року. Потому його конвоювали на територію, підконтрольну Україні.
"Колонія опинилася на лінії розмежування. Тобто з однієї сторони так звана ДНР, з іншої сторони ЗСУ. І місяцями ми були в жахливому становищі: ні світла, ні їжі, постійні обстріли, прилітало в колонію. Я не розумію, чому припинились ці етапування, тому що там залишилось багато наших людей засуджених, які б бажали виїхати. І яка їх там доля, нікому невідомо", — розповідає Олександр Ніколаєнко.
У 2022 році близько 40 засуджених, які відбували покарання у колонії на Чернігівщині, виявили бажання мобілізуватися. Один з них — Дмитро Калій.
"Ми дізналися, що вже в блокаді, ми вже в тилу ворога. Прийшли, здається, на третій день, озвучили пропозицію щодо мобілізації. Ми підписалися, тут із 80 людей, якщо я не помиляюся, людей 40 тоді були готові. Переважно всі, хто місцевий, всі, хто знає область. Тому що дійсно в цей час ми могли бути корисні. Але, зрозуміло, ніхто на це не відреагував".
Засуджені до довічного ув’язнення у колонії на Чернігівщині. Суспільне Чернігів
У 2008 році водинадцятьох побили до смерті трьох чоловіків у Новій Каховці: історія Максима Волужиса
У 2008 році в Новій Каховці Херсонської області Максим Волужис разом з десятьма друзями побив трьох чоловіків до смерті. На той момент Максиму було 20 років. Він запевняє, що під час вбивства спав.
"Був до останнього впевнений, що покарання має бути не понад 15 років. Це не чужі були люди, це були знайомі. Це просто п'яна бійка була. А у всіх страх, всі в'язниці боялись, відповідно, і почалося один на одного: «Я цього не робив, це робив він». У зв'язку з тим, що вони пішли з угодою на слідство, трьом дали від нуля до трьох років. Нам чотирьом дали довічне, ще хлопцям дали по 10 років", — згадує Максим Волужис.
Максим Волужис. Суспільне Чернігів
У 2022 році Максим Волужис перебував у Херсонському СІЗО. Зі слів чоловіка, тоді українська адміністрація вийшла з установи. Натомість зайшло російське керівництво, яке знущалося з ув’язнених.
"Вони забігали, закидали гранатами. Одну людину вбили. 11 листопада вони пропонували паспорти, вони робили картинку референдуму в Херсоні. Ми всі відмовились. Вони дуже сильно знущаються. У них прогулянка — це побиття, на баню — це побиття, щось просиш — це побиття. І вони о 6 ранку щодня вмикали гімн Радянського Союзу. Він кричав так, що пів Херсона чуло. Загалом, вони б'ють по «п'ятій точці», я не знаю, щось вони дуже в цю область тіла роблять акцент. Годували лише два рази. Вони доводять до такого, що в камері нас двоє, але не можна нам розмовляти. Розмовляєш — заходять і б'ють обох", — розповідає Максим Волужис.
11 листопада 2022 року військові ЗСУ звільнили Херсон від російських військ. Зі слів Максима Волужиса, тоді всі, хто перебував у слідчому ізоляторі, вийшли.
"Усі 450 людей вийшли. Всі добре себе поводили. Я намагався дійти додому. І так склалося, що я лише дійшов до Дар'ївки, а там були наші хлопці, був блокпост. Хлопці кажуть: «Документи». Я кажу: «Хлопці, я з в'язниці, документів не маю». Вони: «Ну все, тоді залишаєшся з нами». Ми довгий час були з хлопцями. По селу ходили, рубали, допомагали. А потім мене повернули до установи. Там мене зустріла вже наша адміністрація. Була дуже щаслива, бо думала, що нас вбили", — каже Максим Волужис.
Бібліотека для ув’язнених у колонії на Чернігівщині. Суспільне Чернігів
Був засуджений до смертної кари та сидів у "Чорному дельфіні": історія Віктора Супруна з Рівного
62-річний Віктор Супрун родом із Рівного. Одружившись, переїхав у Луцьк. Там він вкрав речі у родички та втік у Росію. У 1991 році вбив знайомого, бо той погрожував розповісти тодішній міліції про крадіжку.
Віктор Супрун. Суспільне Чернігів"Сидів я на Уралі, а з Урала перевели до «Чорного дельфіна». Це найстрашніша колонія. По дорозі у нас по етапу (етапування, перевезення ув'язнених) вже дехто там вішався. Все в нас позабирали, нічого не було. І щодня били. Якщо три рази поб'ють — зранку, в обід, увечері, — то це ще більш-менш нормально. А так, якщо ти там сидиш, то ж не можна сидіти. Ну, якось мене там помилували, ще при Єльцині у 1999 році. Переді мною буквально людину вивели на розстріл, хоча його привели пізніше, а мене от залишили. Бо я вже готувався, що моя черга буде. У 2011 році я перший виїхав з цього «Дельфіна», мене екстрадували в Україну", — згадує Віктор Супрун.
Більше про історії цих людей дивіться у спецрепортажі Суспільного.
Читати ще
Читати ще
«Ох! Це я сюди добре попав»: п’ять історій з Чернігівського геріатричного пансіонату
