— Яка зараз ситуація в Чернігові, скільки людей виїхали, скільки вже повернулися і що загалом відбувається в місті сьогодні?
— Перш за все я хочу як міський голова передати слова солідарності від імені всіх чернігівців мешканцям Миколаєва, Харкова, всіх селищ і сіл, де зараз відбуваються активні бойові дії. Після того, як Чернігів півтора місяці був в оперативному оточенні та піддавався нищівним бомбардуванням і обстрілам, ми зараз цінуємо цей ковток відносно спокійного життя, який нам дарують наші Збройні Сили.
Щодо ситуації в місті. За даними Мінцифри, до війни в Чернігові проживало 290 тисяч людей. Станом на 15 березня, в місті лишалося приблизно 70 тисяч. А зараз — близько 180 тисяч. Але у нас вже є десятки і навіть сотні випадків, коли сім’ї, які повернулися, знову сідають в машини і виїжджають за межі України. Тому що багато людей знаходяться на межі психологічного зриву.
— Тому що є загроза продовження обстрілів?
— Я сприймаю вірогідність обстрілу Чернігівської області такою ж, як інших областей України. А от в разі повернення сухопутного наступу і підтягнення до кордонів міста важкої артилерії, мінометів, танків, безумовно, треба дбати про безпеку і виїжджати. Хоча місто сьогодні більш підготовлено до відбиття ворожих атак. Це точно не буде для ворога простою прогулянкою.
— Як зараз живуть люди в місті? Чи працює бізнес?
— Найбільш вразливі категорії — в першу чергу це люди старшого віку і люди, які за станом здоров’я прикуті до ліжок. Вони найменше забезпечені, і сьогодні найстрашніше для цих людей — втрата житла.
Я розумію, державі зараз важко. Проте відшкодувати людям втрати — це обов’язок держави. Зрозуміло, що це відбудеться не завтра. Але хоча б якісь терміни і алгоритм держава має назвати.
З бізнесом також треба відверто говорити. Значна кількість підприємств Чернігова не зможуть відновитися без прямої державної підтримки. Багато виробництв знищені повністю. Наприклад, спільне польсько-українське підприємство «Пласт Бокс» повністю згоріло. Дуже серйозно постраждали декілька підприємств групи «Чернігівський автозавод».
Банки дають кредити за ставкою більше 30% річних, і жодне виробництво не в змозі відпрацювати такий високий відсоток. Те заставне майно, яке до війни банки оцінювали, умовно, в 1 грн, сьогодні вони оцінюють в 20 копійок. Тож, обсяги коштів, які можна залучити під заставу майна, знизилися вп’ятеро.
Вважаю, що влада має дати сигнал бізнесу таких міст, як Чернігів: щоб підприємства залишались працювати в зоні ризику, треба переважити ці ризики податковими преференціями. Знизити ПДВ вдвічі від нинішньої ставки, єдиний податок на зарплату з 22% — до 11%, протягом 10 років не оподатковувати прибуток, надати дешеві кредити та застрахувати ризики втрат, пов’язаних з можливими військовими діями.
Натомість, держава виплачує підприємствам на Заході України, які приймають наших працівників, два місяці по 6500 грн за кожного працевлаштованого, а підприємствам, які відновлюють роботу в зоні ризику — жодних преференцій немає. Треба сказати і про таке явище, коли деякі регіони відверто полюють на бізнес із зон ризику, пропонуючи податкові преференції, відшкодування логістичних втрат на релокацію, і, навіть, бронь для працівників від служби в ЗСУ.
Це неприпустимо, і я відкрито звертаюсь до уряду і закликаю мерів міст та керівників регіонів, які цим замаються, припинити таку практику.
— Чи працює зараз громадський транспорт?
— Зараз діє 11 автобусних маршрутів, на яких курсує 65 автобусів. Тобто залишилась третина і по маршрутам, і по рухомому складу, але це маршрути більшої протяжності, а автобуси — більшої місткості. Також діє 4 тролейбусних маршрути, по яких курсує 32 тролейбуси. Ми поступово відновлюємо контактну мережу, що дасть змогу збільшити кількість активних тролейбусних маршрутів. І я бачу резерви по збільшенню кількості автобусів в місті.
— Скільки шкіл і садочків запрацюють в місті до 1 вересня?
— В мирний час працювало 34 школи і 52 садочки. Дві школи знищено взагалі, пошкоджено 25 шкіл і 37 садочків.
В залежності від фінансової спроможності міського бюджету і від жорсткості вимог ДСНС стосовно наявності бомбосховищ, матимуть можливість прийняти учнів 1 вересня від 10 до 31 школи та від 15-49 дитячих садочків.
І тут хочу звернутися до Міносвіти з проханням обов’язково почати навчальний рік в офлайн режимі — відкрити школи для дітей. А далі діяти згідно оперативної ситуації. Також закликаю ДСНС сприяти можливості дітям навчатися в школі, а не в зумі. Бо, якщо знову буде онлайн, батьки, особливо старшокласників, будуть шукати можливості офлайн освіти за кордоном. Треба розуміти, що шанси на повернення дітей, та й батьків, в такому випадку – мінімальні. Це стосується не лише Чернігова. Це проблема всієї країни.
— Які втрати і пошкодження критичної інфраструктури міста, мереж тепло- і водопостачання, комунальних закладів тощо?
— Сукупні втрати міста по житлу, інфраструктурі, бізнесу — понад 4,2 млрд доларів.
Сильно постраждала Чернігівська ТЕЦ, «Облтеплокомуненерго», «Чернігівводоканал». Пошкоджено практично всі магістральні мережі критичної інфраструктури: тепло, вода, каналізація. У багатьох місцях порушено герметичність стиків, тож часто не вдається досягти необхідного тиску в мережах і подати воду на верхні поверхи багатоповерхівок. Знищено велику кількість тролейбусів, тракторів, маніпуляторів, сміттєвозів, прибиральної і вантажної техніки. Зруйновано 50% контактної тролейбусної мережі.
Відновлення магістральних мереж — це сотні мільйонів гривень. У випадку з ТЕЦ, потужністю 200 МВт/год електроенергії, і 410 ГК/год – то нова така ТЕЦ коштує від 300 млн євро. Це серйозні кошти, і залучити їх нереально до завершення війни. Та, попри всі ризики повторення сухопутного наступу або ракетних обстрілів, ми не можемо чекати на закінчення війни і повинні відновлювати інфраструктуру, шукати інвесторів.
— Щодо інвестицій і відновлення міста. Ви вже маєте досвід предметного спілкування з інвесторами?
— З планових 2,5 млрд грн власних надходжень, дай Боже, щоб до кінця року місто отримало половину запланованого. Зрозуміло, що ситуація із бюджетом країни також вкрай скрутна. Тому потрібно шукати підтримку за кордоном для відновлення міста.
На яких рівнях шукається ця підтримка? Це чотири рівні. Перший: урядовий рівень, другий: міжнародні організації і фонди; третій: це великий бізнес; і четвертий – муніципалітети.
Урядовий рівень – це тривалий процес і позиція така ж, як у бізнесу: що ж ми будемо виділяти кошти, коли є ризики втратити їх через нове бомбардування? Закінчиться війна, тоді повернемось до цієї розмови.
Що стосується міжнародних донорських організацій, вони, як правило, можуть допомогти точково. Ця допомога важлива для нас і ми вдячні. Але вона не носить системного характеру.
Лишається муніципальний рівень, як робочий. Де більш прості процедури і рішення про підтримку може бути ухвалене досить швидко. Але, ані початок стосунків, ані домовленості про допомогу місту не досягаються в онлайн режимі, або шляхом електронного листування. Від слова «взагалі». Майже на всіх етапах потрібен особистий контакт.
— Можна про це детальніше? Минулого тижня ви мали їхати у відрядження до Польського міста Жешув. Ця поїздка стосувалася саме інвестицій?
— Я спілкувався попередньо з президентом міста Жешув Конрадом Фійолеком. У них дуже відверта позиція підтримки України. Це місто знаходиться практично на кордоні. Вони розуміють, що мають прямі ризики війни на території Польщі, якщо не підтримають Україну. І ця відкритість та бажання допомогти матеріалізуються у конкретну підтримку. Не тільки фінансову. Ця співпраця дає ще й можливості. Адже місто-побратим стає провідником, підказує, які є урядові чи грантові програми, технології. Іноді це важливіше, ніж умовних 30 тролейбусів.
20 червня вони скликали сесію, підтримали рішення, президент Жешува підписав угоду про співпрацю, все місто було в українських прапорах. На жаль, я не зміг бути там присутнім через певні внутрішні політичні перепони. Але, сподіваюся, вони минуть швидко, як застуда.
— Чому вас, все ж таки, не випустили з України на цю подію?
— У мене немає документальних підтверджень, хто на це впливав. Але всі міські голови знають, хто дає такі вказівки. Я не буду називати прізвище. Але можу сказати, що коли Президент України закликає мерів більш активно співпрацювати з країнами-партнерами, донорами, інвесторами, містами, а мера міста, який відкрито підтримує Президента, і їде закордон з абсолютно зрозумілою метою — залучення допомоги на відбудову міста, — не випускають. Це — повне безглуздя.
Я переконаний, що Президенту про це не було відомо. І якщо він про це дізнається, то хлопці, які це роблять, отримають, вибачте, по жопі. Бо такі вчинки принижують Україну і дискредитують Президента.
— А які у Вас стосунки з головою Чернігівської ОДА Чаусом?
— Він призначений і виконує вказівки керівництва в межах своїх повноважень, я обраний мешканцями Чернігова і працюю в рамках своїх повноважень.
— Між вами існує конфлікт?
— За час моєї професійної діяльності змінилося дванадцять чи тринадцять губернаторів. З усіма ними в мене були робочі стосунки. І, з цим, і сподіваюся, з наступним будуть теж робочі стосунки. Але за однієї умови: взаємної поваги.
— Якою була реакція польської сторони на те що Вас не пустили?
— Там дуже здивувалися. Неприємно здивувалися. А ще топ-медіа Польщі про це гучно написали. Вийшло дуже негарно. В майбутньому таких ситуацій треба уникати. Вони шкодять країні.
— Чи комунікували ви з Президентом з приводу цієї ситуації?
— Ні. В останнє ми спілкувались 12 квітня. Я висловив слова підтримки від чернігівців. А ще сказав слова співчуття щодо випробувань, які випали на долю країни і його долю. Але я переконаний, що ставлення Президента до цієї ситуації може бути тільки негативне. І він зорієнтує на подальше своїх підлеглих.
— Якби ви днями зустрічались з Президентом Зеленським тет-а-тет, що б ви йому сказали?
— Перше — що Президент Зеленський може розраховувати у війні з Росією на мера міста Чернігова і на сміливих, відчайдушних, патріотичних чернігівців.
Друге — я би просив Президента Зеленського невідкладно подати в парламент законопроєкт про податки і преференції для бізнесу таких міст як Чернігів. Якщо ми хочемо зберегти Чернігів як північний форпост України, потрібна противага тим ризикам, які несе бізнес в прикордонному з росією місті і відповідній спокусі поїхати в більш спокійні регіони. І ця противага полягає у податкових преференціях. У нас немає металургії, гірничорудного комплексу, важкого машинобудування. У нас є якраз той бізнес, який може завантажити своє майно в 30-40 фур і поїхати звідси. От для того, щоб він залишився, його й треба зацікавити і підтримати зниженням податків, доступними кредитами, державним страхуванням майна.
— А що б Ви сказали Президенту щодо ситуації з блокуванням вас на кордоні?
— Пане Президенте, Ви не дозволили ворогу захопити Україну, не дозволяйте підлеглим її принижувати та дискредитувати Вас.
— Щодо військових дій та наступу на Чернігів: чи був такий момент у березні-квітні, коли ви особисто думали що Чернігів може бути захоплений?
— Жодного разу про падіння Чернігова думок не було. Можливо, декілька днів були дійсно критично важкими. Так, був момент, коли я вже записував відео зі словами, що і кому робити, якщо мене не стане…
— Дуже багато наших співгромадян відклали свої справи та кинулися допомагати. І цим вразили увесь світ. Українцями захоплюються. Які історія вразила вас за час повномасштабного наступу?
— Це точно не одна історія, дуже багато. Є різні за складом люди. Я, наприклад, людина більш емоційна. Є окремі мої підлеглі менш емоційні. І від цих неемоційних людей я ніколи не очікував, що вони першими візьмуть зброю і підуть у ЗСУ. Підуть з чітким усвідомленням ризику загинути. Ми зустрічали російську армію з автоматами Калашникова та запалювальною сумішшю, яку самі готували та розливали у пляшки. Люди могли просто поїхати з міста, але вони лишилися. І таких людей були тисячі.
Дуже вразили лікарі. Робили операції під час обстрілів та, іноді без світла, з одним ліхтариком. Волонтери, коли знаходили можливість через річку доставляти допомогу, коли був знищений міст через Десну. Це продукти, медикаменти.
За роки життя я дещо побачив. Але я не міг стримати сліз, коли мене, як міського голову, підтримували ті, кого приходив підтримувати я. Є сильні спогади. Наприклад, біля хлопця програміста впала міна. Йому відірвало ногу. І от після операції, після наркозу, першими його словами були слова підтримки місту і містянам… «Тримайтеся, — каже, — переможемо!»
— Що б ви сказали президенту путіну, якби найближчими днями зустрілися з ним?
— Не хотів би я зустрітися з президентом путіним. Чесно скажу. Кажуть, що це треба спускатися в якийсь бункер, десь в сибіру. Така затія мені не подобається. Ну але якби все ж зустрів, то порадив би йому не запізнюватися на концерт Кобзона
Інтерв’ю «Інтерфакс-Україна»
