Новорічно-різдвяний період багато хто називає улюбленим. Адже це час чудес, відпочинку, подарунків, позитивних емоцій і спілкування з рідними та близькими. Між тим, цьогоріч через війну в нашій державі не все так, як зазвичай. Більше того, українцям не до святкувань, хоча новорічне бажання про скоріший мир і нашу Перемогу в нас одне на всіх. І воно неодмінно справдиться.
Нині ж пропонуємо зануритися в атмосферу дитинства та згадати, як чекали на зиму, свята і які подарунки отримували.
Микола Силенко
Традиційно в нашому селі була велика жива ялинка до самої стелі. З гірляндою й іграшками. Моїм завданням було вивчити кілька віршів і розказати біля ялинки. Тільки тоді можна було розраховувати на подарунок. У родині педагогів кінця 80-х по-іншому, мабуть, і не могло бути.
Олена Лазун
Спогади про Новий рік приємні. Завжди отримувала багато подарунків, коли була маленька. Щойно в домі встановлювали новорічну ялинку, я щоранку знаходила під нею подарунки. Це могли бути якісь приємні дрібнички: цукерки, жувальні гумки, шоколад тощо. Було надзвичайно радісно від того!!! Це була така традиція в моїй родині – в період новорічних свят подарунки щодня. Просто для настрою, для святкової атмосфери. На Новий рік і Різдво я отримувала, звісно, більш серйозні подарунки. Можливо, завдяки цій родинній традиції зимові свята для мене найулюбленіші!
Надія Балінська
Дитячі спогади про зиму – це катання на портфелі з гірки дорогою зі школи додому, смачнезні бурульки, коли розпарений від катання хочеш пити, сани, які кінь мчить засніженим полем так, що аж дух захоплює, Новорічні свята у школі і я у ролі Снігуроньки, подаруночки і вся родина за святковим столом зустрічає Новий Рік. Усі живі-здорові, молоді, веселі. Зимові канікули – то окрема тема. Вони в мене завжди асоціюються з подорожами – і Україною, і за її межами. З віком відчуття свята поступово зникає. Надихають хіба що зустрічі з рідними та друзями в цей зимовий час. Особливо в нинішніх умовах. Із нетерпінням чекаємо на весну та нашу Перемогу!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині офіційно відкрили ще один рекреаційний пункт (Фото)
Наталія Потапчук
Розкажу про смішний новорічний подарунок від невідомого Діда Мороза.
Це було давно, років 15 тому. Новий рік ми зустрічали з гостями. Коли ввечері 31-го я відчиняла їм двері, то побачила на підлозі під своїми дверима торбинку з тканини. Здивувалася, але вирішила, що хтось, може, її тут тимчасово поставив і скоро забере. Всередину не зазирала. Зустрівши Новий рік, після першої години ночі ми з сином вийшли проводжати гостей. Торбинка все ще була. «Хм, – подумали ми, – що б то могло означати?» Зайшли в квартиру та почали розмірковувати, зазирнути до тієї торбинки чи ні. Врешті вирішили, що вона, схоже, нікому не потрібна і гріха не буде, якщо ми перевіримо її вміст. Може, він нам щось підкаже. Занесли торбинку, а там – кілограм свіжини, капустина, баночка домашньої сметани, кілограм сиру, десяток частково розчавлених яєць і добротна дерев’яна підставка під ялинку. Оце так «подарунки»! Але ж вони не нам призначені, як торбинка опинилася під нашими дверима? Методом дедукції дійшли висновку, що до когось із сусідів приїхав родич із села з гостинцями. Не заставши їх удома, пішов засмучений сходами вниз та й вирішив залишити торбинку будь-де – чого її додому везти? Знайомі підказали, що зробити це міг тільки чоловік – жінка, мовляв, ніколи своїх продуктів не кинула б.
Наступного дня я продзвонила у квартири всіх сусідів на найближчих поверхах, але тих, кому привезли цю торбинку, так і не знайшла. Ну, ми радо її самі «освоїли», дякуючи невідомому Діду Морозу за несподіваний презент.
Михайло Жирохов
Про святого Миколая в моєму дитинстві навіть не знали. А подарунки на Новий Рік у дитинстві були доволі звичайні – іграшки, цукерки та мандарини (це був великий дефіцит, і в магазинах вони були тільки на Новий рік). Зима за дитячими споминами – це завжди багато снігу, мороз, канікули.
Юлія Ігнатенко
Новорічні свята завжди були для мене особливим періодом у році. І починалися вони від Дня святого Миколая, коли зранку лежиш на подушці й відчуваєш, що під нею шелестить пакетик із цукерками. Лізеш рукою під подушку, намацуєш заповітний згорток і дістаєш ласощі з якимись приємними дрібничками. А потім стягуєш ноги з ліжка, взуваєш капці, а там – мандаринки. І кожен рік це було так приємно, так тепло і так святково. Від Миколая гостинці завжди підкладала мама.
А потім я виросла. Але досі дякую мамі за те, що вона вміла зробити мені свято.
Ірина Синельник
Моє дитинство припало на завершення радянської влади в Україні та початок нашої Незалежності. Тож про святого Миколая я чула, як і більшість моїх однолітків, але з подарунками чекали Діда Мороза. Найчастіше це були просто солодощі під ялинкою. Про мандарини й апельсини, з якими зараз асоціюються новорічні свята, сільські діти могли тільки мріяти. Ніби все просто – можна піти в магазин і купити, а тоді цього не можна було зробити. Цитрусові були екзотикою та дефіцитом. До Нового року батьки в будинку встановлювали для нас із сестрою велику ялинку, яку прикрашали іграшками та гірляндою. Мама завжди готувала для нас новорічні костюми на шкільний бал-маскарад. Увечері 31 грудня готували святкову вечерю. Новорічні свята завжди асоціювалися в мене із закінченням навчання і тривалими зимовими канікулами. Я їх чекала. Це була можливість більше гратися на вулиці і не вчити уроки. В школі не дуже вітали щедрування 13 січня і засівання на Василя, 14 січня, але однаково всі це робили. Ми з сестрою вчили щедрівки і при цьому могли співати дві: кожна – свою, чим дуже одного разу розсмішили маму. Вона поверталася з роботи, почула нас із вулиці в сусідки і дуже сміялася. А ще пам’ятається випадок, як у школі в молодших класах учитель вивертав кишені хлопців-однокласників, щоб підтвердити, що вони ходили засівати і в кишенях лишилися зернята пшениці. Тоді це не сприймалося як приниження чи тиск, хоча, тепер розумію, це було м’яке прагнення знищити народні традиції. Але тоді ніхто не звертав уваги, і всі продовжували щедрувати. Для мене час новорічних свят зараз асоціюється із родинним теплом і затишком. Адже на Новий рік і Різдво ми намагалися уже й дорослими зібратися разом, відвідати батьків. А в дитинстві це був прекрасний час, коли ми не були дорослими, а батьки були молодими.
–
Ірина Осташко
