Чернігів – унікальне й історичне місто, де пам’ятки історії та культури – мало не на кожному кроці. Відсьогодні, 18 травня, цікавих локацій для туристів побільшало, адже відбулося відкриття зображення сонячного годинника XVII ст. на Іллінській церкві Чернігова.
На південній стіні Іллінської церкви наприкінці XVII століття був зображений сонячний годинник у вигляді Покрови Богородиці, яка мала великий плащ, під який вона бере під захист вірян, але їх не було зображено. Окрім того, Богородиця на голові мала корону, а на грудях – омофор.
«Омофор – це така стрічка. І на цьому омофорі зображені кириличні букви, вірніше, циферблат годинника. У давнину букви використовували також як цифри. Зокрема до кінця XVII століття в нас цифри позначалися кириличними буквами. Арабський алфавіт й арабські цифри були запроваджені пізніше.
Як уже зазначалося, Богородиця – в короні, а над головою був металевий стрижень, що називається гномон. І от, коли сонце попадало на цей стрижень, від нього падала тінь на букви, що слугували як цифри, і в такий спосіб можна було визначати, котра година», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначила Ольга Травкіна, завідувачка відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», кандидат історичних наук.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сезон комарів та мошок на Чернігівщині: як захиститися від комах на пікніку, рибалці чи вдома
Який вигляд мав годинник, історики довідалися з книжки, що називається «Руно орошенноє». Це був бестселер того часу. Книга мала сім видань, у ній йшлося про чуда образа Іллінської Богородиці, що знаходився в Іллінській церкві. І от у 1696 році виходить чергове дуже гарно оформлене видання цієї книжки. Автором її, певніше за все, був Дмитро Туптало, відомий святитель і письменник. В одному із видань він зашифрував своє ім’я у вигляді вірша, адже тоді було заведено так робити. Він і описав великий сонячний годинник, що був доволі великим – висота настінного розпису становила приблизно 2,5 метра.
«Який вигляд мав годинник, знаємо й завдяки гравюрі, вміщеній у цю книжку. До речі, вона була форматом більша, ніж ця книжка. Щоправда, гравюра була чорно-біла, а художник заповідника Юрій Сидоров зробив гравюру в кольорі, попередньо дослідивши, які кольори використовували в той час», – розповідає Ольга Травкіна.
За її словами, в давнину на багатьох церквах і в Європі, і в Україні було заведено зображувати сонячні годинники з практичною метою: щоб визначати години богослужіння. На церквах на заході України такі годинники збереглися. Але настільки цікавих і особливих, як чернігівський із зображенням Покрови Пресвятої Богородиці в західноєвропейському варіанті, там не зустрічається.
Факт створення неординарного годинника, аналогій якому не було в Гетьманщині, підтвердив, що місто Чернігів – неабиякий культурний осередок Північного Лівобережжя України, в якому активно поширювалися мистецькі твори, позначені європейськими впливами.
Примітно також, що в той час багато українців були письменними, знали кириличні літери, які позначали цифри, тож, поглянувши на сонячний годинник, могли легко визначити, котра година.
На жаль, із часом унікальне зображення втратилося.
«Ми достеменно не знаємо причин й обставин втрати цього зображення, але треба сказати, що живопис на зовнішніх стінах, особливо на південній стіні, на яку світить сонце та яка особливо мокне під дощем і снігом, не дуже довго зберігається. Можливо, зображення поновлювали, але з часом воно було втрачене.
До речі, у Троїцькому соборі на південній і північній стороні в нішах теж є зображення святих. І от на південній стороні вони збереглися значно гірше, хоч їх і поновлювали, ніж на північній», – пояснює Ольга Травкіна.
Нині ж завдяки зображенню сонячного годинника, що з’явилося на Іллінській церкві, чернігівці та гості зможуть уявити, яким він був.
–
Ірина Осташко
