У боротьбі за власну державу і незалежність українців підтримують різні держави. Зокрема, вже багато відомо про військову і гуманітарну допомогу від Сполучених Штатів Америки та європейських країн.
Натомість про допомогу Україні від Косова інформації мало. Хоча ця країна, мабуть, розуміє нас дуже добре, адже свого часу її жителям також довелося пережити війну.
Українців підтримують не тільки морально
Нині в Косові перебувають українські журналісти з різних міст. Є представниця і від Чернігова, це відома журналістка Ірина Синельник. Причому наш журналістський десант пробуде в Косові пів року.
«Мені знайома журналістка, з якою ми співпрацювали в одній міжнародній програмі, ще в квітні надіслала посилання, що є така програма професійного захисту українських журналістів, яка передбачає проживання в Косові і можливість працювати для українських медіа, але віддалено. Програма реалізується Європейським центром свободи преси і медіа спільно з урядом Косова, Асоціацією журналістів Косова і НСЖУ. Спочатку я дуже вагалася, але потім вирішила подати заявку. Її тривалий час розглядали, бо різні перевірки відбувалися, і тільки на початку липня мені підтвердили участь у цьому проєкті та забронювали квиток», – у коментарі для ЧЕline зазначила Ірина Синельник.
І ось відстань у майже дві тисячі кілометрів від Чернігова до Приштини, столиці частково визнаної республіки Косово, подолана.
За словами Ірини, до українців тут дійсно ставляться з розумінням, а спілкування з місцевими жителями не випадково виходить емоційним.
«Косовари пережили війну в 1998-1999 роках. Насильство вдалося припинити і врегулювати ситуацію завдяки введенню адміністрації ООН. Однак і до сьогодні сербська сторона час від часу влаштовує на кордоні провокації та робить відповідні заяви, зокрема і про «денацифікацію» Балкан. Ми десь уже чули про це?!
Чимало країн світу, зокрема Україна, ще не визнали Косова. Імовірно, через те, що наші політики орієнтувалися на позицію росії в цьому питанні. До речі, росія і Сербія також не визнали Косова. І нині в місті Мітровиця частина території належить Косову, а частина – Сербії. Я ще там не була, але колежанки розповідали: після того, як перетнеш міст, який контролює ООН, можна побачити мурал, що Косово – це Сербія, а Крим – це росія», – розповіла чернігівська журналістка.
Як уже зазначалося, зважаючи на свій сумний досвід, косовари щиро вболівають за Україну. Слова підтримки можна почути навіть у крамничках і перукарнях.
«Журналістки з нашої місії розповідали, що одна з перукарок розплакалася, дізнавшись, що вони – з України. Казала, що теж пережила війну і знає, що це таке, тож дуже нас розуміє та підтримує Україну», – сказала Ірина Синельник.
Вони нас дуже розуміють, бо те, що нині робить росія на нашій території, свого часу робила Сербія з ними – це мародерства, зґвалтування, вбивства та інші звірства. До речі, за інформацією міністерства внутрішніх справ Косова, країна готова розмістити в себе 5 тисяч українських біженців, якщо в цьому буде потреба.
«Знаю про випадок, коли родина тікала від бойових дій із Приштини, причому довелося майже 16 кілометрів іти пішки. А з ними була старенька бабуся, яка не могла йти, то її несли в ковдрі. А далі вже був евакуаційний автобус. А документи всім косоварам серби розривали, щоб люди не могли повернутися додому.
Багато косоварів виїхали під час війни до Албанії, Македонії, Чорногорії, а потім Туреччини, Німеччини та інших країн. І багато людей не повернулися потім на батьківщину. Але вони підтримують зв’язки зі своїми родинами. До того ж, у них є національна традиція: якщо ти працюєш за кордоном, то повинен допомагати родичам, що живуть у Косові. І в липні – серпні в них усі мігранти повертаються в гості додому. Значно зростає населення Приштини, аеропорт на повну потужність працює, бо йде потік людей, які приїжджають у відпустку. Заведено, що спершу вони зустрічаються з рідними і тільки після цього разом їдуть на море чи ще кудись на відпочинок. Така у них традиція», – повідомила Ірина Синельник.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дім Хаскі, життєвий драйв і унікальний світ Анатолія Прокопця
Косовари підтримують українців не тільки морально. За словами Ірини, вони нещодавно зібрали та передали для українців гуманітарну допомогу.
«Місцева влада оголосила про збір допомоги. Було 18 пунктів збору, і люди приносили речі, засоби гігієни, їжу, побутову хімію. Цього разу не для військових, а для цивільного населення – жінкам, дітям, немолодим людям, які особливо страждають під час війни.
Ще раніше відправляли допомогу від уряду українським військовим. Це були позашляховики.
Тож Косово не залишається осторонь нашої біди. Можливо, тепер настав час визнати незалежність Косова Україною. Тим паче, що нині у Верховній Раді зареєстрований законопроєкт про це», – наголосила Ірина.
Місія доносити правду
Нині у Косові перебувають 20 українських журналістів, як уже зазначалося, з різних міст. З боку косовських медіа існує значний інтерес до українців: журналісти постійно запрошують на інтерв’ю та ефіри, під час яких усі діляться своїми історіями, пов’язаними із війною, де були під час воєнних дій, чим займалися.
«Я давала інтерв’ю, то ставили питання про місію журналістів під час війни, чи можемо ми бути до кінця чесними, чи можемо доносити об’єктивну інформацію. Журналісти, які приїхали раніше, почали більш активно працювати з закордонними ЗМІ, зокрема швейцарськими виданнями. Така можливість є. Адже історії людей, які були свідками жахіть, що відбуваються, цінніші, ніж офіційні повідомлення. І про те, що коїться в нашій країні, треба розповідати, бо людям за кордоном важко зорієнтуватися, що насправді відбувається в Україні.
Перша журналістка, яка приїхала сюди, – це Людмила Макей із Кропивницького. Вона тут із квітня, тому – найпопулярніша українка в Приштині. Її тут на вулиці впізнають», – розказала Ірина Синельник.
Українські журналісти вже зустрічалися із прем’єр-міністром Косова, міністром закордонних справ, міністром внутрішніх справ. Під час цих зустрічей червоною ниткою також проходила тема важливості донесення правдивої інформації та важливості підтримки України.
Програма перебування в Косові також передбачає, що українські журналісти більше дізнаються про життя в Косові, про його культуру, традиції. Є зацікавленість у спільних проєктах.
«Мені здається, що Косово також робить наголос на тому, щоб більше про цю республіку дізналися в Україні. І завдяки цій програмі це відбудеться. Ми ж, журналісти з різних міст, донесемо інформацію про Косово, як тут живуть люди, як ставляться до українців.
До речі, українські миротворці теж були в Косові. Невелика місія перебуває і до цього часу.
До того ж, у мене таке враження, що ми дуже мало знаємо про війну в Косово, про той жах, який пережило місцеве населення, адже в них тут також чинилися звірства і були табори. Десь 20 тисяч албанських жінок, мешканок Косова, заявили про зґвалтування сербськими військовими. У центрі Приштини є пам’ятник, присвячений жінкам – жертвам війни», – повідомила чернігівська журналістка.
Та хоч як би добре було в гостях, завжди хочеться додому. Ірина Синельник зізнається, що дуже скучає за Україною та рідним Черніговом. І каже, що тільки після тривалого перебування за кордоном по-справжньому усвідомлюєш цінність своєї держави. А повномасштабна війна показала кожному з нас, наскільки добре ми жили, скільки прекрасних можливостей і перспектив у нас було. І обов’язково ще буде після нашої перемоги!
–
Спілкувалася Ірина Осташко
Фото – Ірини Синельник
