За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Суспільне Чернігів
Маючи величезну перевагу у важкій техніці, не рахуючись з втратами, російські війська продовжують рух на південь від Чернігова до села Шестовиця. Там їх регулярно накривають Збройні Сили. Про все це йдеться у другій серії документального фільму Суспільного "Битва за Чернігів".
"Постійно телефонували люди й повідомляли, що тут пройшла колона, в такому то напрямку, ми цю всю інформацію передавали командирам, і їх там накривали. Як нам тоді сказали, до Шестовиці дійшло 30 відсотків їхньої колони", — говорить боєць Сергій Воробйов.
"Тут до села Шестовиця два кілометри. Працювала наша авіація, працювала їхня авіація, інтенсивність вибухів зашкалювала. Бувало таке, що за 15 хвилин сотню розривів було чути", — каже військовослужбовець бригади тероборони Роман Лащевський.
Роман Лащевський. ФОТО: Суспільне Чернігів
Контроль над Шестовицею та прилеглими селами необхідний був росіянам, аби навести переправу через Десну.
"28 числа вони неочікувано для нас, буквально за кілька годин зробили переправу через Десну, там, де в принципі переправи не мало б бути. Вони спланували місцевість, вирубали там частину лісу, зробили переправу і навіть встигли переправити розвідку і до однієї БТГр техніки та особового складу. Ситуацію врятувало те, що своєчасно це все було помічено, і прямим попаданням ракети «Точка-У» в переправу її розірвало і знесло вниз по течії", — зазначає офіцер штабу оперативного командування "Північ" Олександр.
За два дні до подій поблизу Шестовиці Збройні сили знищили ще одну російську переправу — у Макошиному на Менщині.
Робота української артилерії. ФОТО: Суспільне Чернігів
"Питома вага нашої артилерії є в знищенні противника. Ми за перший залп “Ураганів” одразу 10 танків спалили. Виходячи з військової науки, будь-який командир з тої сторони мав би відмовитися від свого рішення продовжити, але все одно вони продовжили, й там було дуже багато танків знищених, я думаю, не менше батальйону", — каже командувач військ оперативного командування "Північ", генерал-майор, Герой України Віктор Ніколюк.
За словами командувача військ, було знищено до 60 одиниць бронетехніки, зокрема були знищені БТР і танки.
"Часто це нагадувало, як надалі це було названо – Чорнобаївка. На той момент такої Чорнобаївки не було, але завжди дивувала якась тупість ворога, тому що лізти в одну точку, йому наносять враження, танки тонуть, вони все одно туди лізуть і лізуть, ми знищуємо сам склад", — говорить Ніколюк.
Слави чернігівської “Чорнобаївки” згодом набуде і сама Шестовиця — за весь час бойових дій за даними оперативного командування “Північ” тут знищать близько 40% російських військ і техніки, що заходила в село. Російську техніку знищуватимуть і на місцевому аеродромі — звідти окупанти обстрілювали сам Чернігів.
"Шестовицький аеродром, якщо дивитись на карту, він у вигляді корабля. І цей корабель, він магічно притягував противника. Вони завжди стягували свої сили туди, і ми їх добросовісно там знищували.
Плюс дорога, яка вела з аеродрому до переправи. Противника кожного дня по декілька разів там нещадно обстрілювали, але він навіть під обстрілами рухався через переправу", — говорить офіцер штабу оперативного командування "Північ" Олександр.
Офіцер штабу оперативного командування «Північ» Олександр. ФОТО: Суспільне Чернігів
Переправу через Десну, про яку говорить Олександр, росіяни звели поблизу Шестовиці на початку березня. Вона не тонула під ударами артилерії.
"Це була особлива переправа. Це переправа, яка призначена для ракетних військ стратегічного призначення. Там між шарами переправи пінопласт. І ми бачили, коли були прямі попадання в переправу, там були дірки, але переправа не топилась і стояла".
Ця переправа таки допомогла росіянам обійти Чернігів з півдня. 3 березня вони займають села Золотинка, Ладинка та Ягідне. В цей день до блокпоста поблизу Ягідного приїжджає генерал-майор Віктор Ніколюк. Він приймає рішення особисто піти на розвідку ворожих позицій.
"Солдати не були готові морально піти далі блокпоста. Вони не відмовлялися, вони просто не були готові. Якби ми їх взяли із собою, то ми б просто зазнали втрат, вони там би залишилися. Нас поїхало четверо в розвідку. Також була машина з особовим складом 58-ї бригади. Вони проскочили засідку. Вони на “Уралі” їхали. А ми на "Туксоні" і почали вести бій. Їх було чоловік 14-15. Декілька вогневих точок ми дійсно “заглушили”. Потім, на жаль, водій Андрій Катков загинув".
Віктор Ніколюк згадує, що росіяни почали стріляти по них з мінометів, АГС, пушки БТР-82 калібру 30 мм.
"У мене був автомат АК-74, гранатомет, РПГ-22 та РПГ-26. Я все вистрілив, але їх було багато. Ми відійшли по темноті, наша піхота нас прийняла. Нам довелося вивчити слово "паляниця". Тому що без "паляниці" ми б не вийшли".
Зранку 4 березня Віктор Ніколюк ухвалив рішення забрати тіло загиблого напередодні Андрія Каткова.
"Знову був бій, ми нанесли враження. Наші розвідники спалили "Тигр". Потім ми дізналися, там було десь шестеро людей, яких ми знищили. Також з гранатомета ми знищили ще одну вогневу точку. Забрали тіло і на БМП розвідників ми звідти вийшли".
Спалений російський броньовик «Тигр». ФОТО: Суспільне Чернігів
Росіяни вибивають українську піхоту з блокпоста біля Ягідного. Повертати його доводиться з боєм. Війська за собою веде Віктор Ніколюк.
"Тримали блокпост близько чотирьох годин. По нас почали працювати артилерія та міномети калібру 122, 152 мм. Потім "Ураганами" нас, потім "Градами". Потім літаки нас "проутюжили", але ми сиділи нормально. А потім вже було ухвалено рішення щодо передислокації техніки та евакуації особового складу. Це врятувало життя, адже вночі вони завдали ракетно-бомбовий удар і від блокпоста практично нічого не залишилося", — каже Ніколюк.
5 березня росіяни просуваються ще ближче до південних околиць Чернігова — окуповують село Іванівка за 13 кілометрів від міста.
"Артилерією накрили Іванівку, а самі зайшли з іншої сторони. З декількох сторін вони зайшли. 58-ма бригада вела бій. На жаль, усі наші БМП були знищені. Була знищена техніка ворога, але зайшло близько двох рот, а нас там було п'ять БМП і близько 50 чоловік особового складу".
Для завершення оточення Чернігова російським військам залишалося зробити останній крок — взяти Количівку.
