Мабуть, усі ми чули про те, що книга – це найкращий подарунок. Тож не дивно, якщо хоча б раз у житті ми керувалися цим принципом, підбираючи подарунок близьким або знайомим людям. Та й не дивно, адже знайти чтиво, яке зацікавить конкретну людину, не дуже то й складно. Хтось любить наукову літературу, а хтось художню, комусь до вподоби біографії відомих людей, а хтось охоче помандрує світом поетичних рядків.
14 лютого у світі відзначається Міжнародний день дарування книжок. Цього дня прийнято спонтанно презентувати комусь із оточуючих книгу, яку б ви радили прочитати, або ж просто обмінюватися вподобаною раніше літературою.
Ми вирішили поцікавитися, чи дарують книжки чернігівці та чи не вважають вони, що друковане слово нині відходить у минуле.
Марина, підприємниця:
– Я багатодітна мама, і мені дуже приємно, коли моїм дітям дарують на свята книги. Адже багато є гарних книг, наукових. Головне, що дітям подобається, вони цікавляться. Люди менше читають, ніж раніше, гаджети посіли передові місця… Але все одно читання нікуди не відійшло. Якщо закладати любов до книжок з дитинства, то люди читатимуть охоче.
Микола, пенсіонер:
– Я, наверное, мешок книжек отнес в библиотеку. В свое время, когда я был молодой, было принято дарить книги. Сейчас этого нету. Да, видимо, и не читают уже. Хотя вот моя соседка ходит в библиотеку и берет книги. У меня же времени на чтение особо нету. Я читаю сейчас только самую главную книгу – Библию.
Вероніка, медсестра:
– Я дарю книжки своей внучке, учу читать. Когда училась в школе, у нас к украинскому языку было равнодушное отношение. Дети военных вообще освобождались от него. И мы также относились наплевательски. Я счастлива, что когда читаю что-то внучке, а ей 5 лет, то она меня поправляет, если неправильно ударение где-то сделаю или что-то такое.
Мои дети уже книги не собирают, а вот у меня осталась библиотека бабушки, дедушки. Мы читающие были, и для меня выбросить книгу – это кошмар.
