За інформацією: Суспільне Чернігів.
Тетяна показує на телефоні Грем’яцький будинок культури. ФОТО: Суспільне Чернігів
У будинку культури були різні гуртки, займався жіночий ансамбль, який вечорами збирався на репетиції. Жартома називали себе "нічною сектою": всі додому, а вони — до клубу.
Початок повномасштабної війни
"Пройшло стільки часу, але щоразу я цей ранок згадую. Він був такий сонячний, о 4-й ранку чоловік поїхав на роботу (він возив працівників на ферму). Я його провела як завжди, і о 7-й як розпочалося. Я ще подумала, що не так давно неподалік була пожежа і шифер грюкав. Я до вікон — а воно сонце сяє, так видно. А тоді як почалось. Підхопилася, кричу дітям «війна». Вискочила боса — і всі до підвалу, а на небі було видно оці сліди з «Градів». Почала чоловіку телефонувати — він слухавку не бере. Додзвонилась — каже, війна, танки йдуть, а ферма ж там на кордоні була. Наш будинок — на інший бік села, ми були у більш-менш безпечному місці", — згадує Тетяна.
Жінка розповідає, під час окупації росіяни їздили селом, заходили до деяких будинків. Їхню ж родину не чіпали. Після деокупації — село почали обстрілювати постійно.
"Щодня були обстріли, усе над головою свистіло, здоров'я уже почало відгукуватися. Я й по дітях бачила. Донька саме навчалася, курсову писала в університеті. Їй би навчатись, а все навколо бахкає".
Дітей вивезли першими. А коли ж фермерське господарство, на якому працював чоловік Тетяни, планувало виїжджати, виїхав і глава родини.
Розбита школа у Новгороді-Сіверському. ФОТО: Суспільне Чернігів
Коли збирали речі – саме були обстріли
Будинок, у якому проживала родина у Грем'ячі має пошкодження. Розійшовся коник на даху, через що падають стелі. Повилітало кілька шибок. Тетяна розповідає, що бачила це, коли приїжджали за речами. Поверталась після виїзду до будинку двічі.
"Наче б і їздив туди частіше, але ж страшно, бо коли забирали речі — саме були обстріли. Навіть не встигли забрати, що планували. Все бігом. Нам дали пів години, то навіть і цього часу там не пробули. Там сусіди, які доглядають, все допомогли і бігом поїхали. В той день від обстрілів теж багато пошкоджень було, позносило дахи", — згадує жінка.
Скільки зараз проживає у селі людей, жінка точно не знає.
"За розмовами, десь близько 300 людей. Найбільше село громади було, де було більше тисячі людей. У нас там зв'язку нема, але коли з села приїздять у місто — бачимося. А, взагалі, дуже багато людей із мого кола спілкування виїхали. У багатьох позалишались домівки. Дехто у свої домівки позапускав людей, які не планують виїжджати. Бо ж шкода, стільки років, хай хоч опалюється", — каже Тетяна.
Тут спокійніше
У Новгороді-Сіверському чути віддалені звуки вибухів. Як розповідає Тетяна Суседько, відгукується і Семенівщина, і Шосткинський район Сумщини, і сам Грем'яч.
"Просто чувши ті вибухи, які були в Грем'ячі, ми вже розуміли, який калібр, що саме вибухнуло, навіть по свисту інколи відчували, куди воно полетить, в який бік. А тут уже чуємо вибухи, розуміємо: так, війна. Хоча коли шахеди літали — трясло, але все одно нам спокійніше тут".
Жінки із Деснянської ліги натуралістів. ФОТО: Суспільне Чернігів
Громадська діяльність триває.
Ще у Грем'ячі Тетяна Суседько займалась громадською діяльністю. До повномасштабної війни планували утворити Жіночу спілку місцевої громади, але багато із потенційних учасниць виїхало. Переселившись до Новгорода-Сіверського вона продовжила цю справу.
"Коли сюди приїхала, я до дівчат доєдналася (це Деснянська ліга натуралістів, — ред.). На мене поклали координування, тому що я з числа ВПО, я знаю багатьох ВПО і я з ними контактую. А також до нас доєднуються й активні мешканці саме Новгород-Сіверської громади. Так ми й працюємо і живемо".
На запитання чому вона досі тут, Тетяна Суседько відповідає:
"Я відчуваю, що я тут потрібна, і думаю, що буду корисна тут".
Цей контент створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для сходу і півдня України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
