Транспортне сполучення було однією із основних складових життя Чернігова починаючи ще від доби його становлення як міста. Залізничне сполучення Чернігова із рештою населених пунктів уможливилося досить пізно – 1891 року, з прокладанням вузькоколійної гілки Києво-Воронезької залізниці від станції Крути до лівого берега Десни, на відстань близько 5 верст від міста.
У 1893 році там було зведено дерев’яний павільйон залізничного вокзалу (нині зупинка «Старий Вокзал»). Квиток на потяг можна було придбати в Чернігові, в конторі залізничної станції, яка розташовувалася на вулиці Шосейній (у сучасних реаліях – недалеко від колишнього магазину «Янтар», біля Красної площі).
Вартість квитка становила 7 рублів за І-й клас та 3 рубля за ІІІ-й. До вокзалу пасажири добиралися спеціальними транспортними підводами по шосе через Старокиївський міст. Вартість доставки підводою обходилася у 15-30 копійок, залежно від об’єму поклажі. Швидкість потяга-«зозулі» була невеликою, проте в умовах до появи автомобільного та автобусного сполучення, залізниця лишалася найшвидшим видом транспорту. Упродовж 1916-1917 років за участі провідних інженерів імперії було розпочато перший етап реалізації проєкту створення залізничної гілки Чернігів – Козелець – Київ.
У місті розпочалося будівництво стаціонарного вокзалу, проте події 1917 року та подальша інтервенція радянської Росії відсунула ці плани на 10 років. Лише впродовж 1928-29 років, після прокладання нових залізничних гілок Чернігів-Коростень та Прилуки-Гомель, було споруджено залізничний вокзал, що розташовувався південніше від сучасного.
12 березня 1929 року після випробувань було відкрито залізничний міст через Десну, таким чином Чернігів прямо, а не опосередковано, був пов’язаний із залізничним сполученням та отримав вокзал у межах міста. Щоправда, радянська влада відмовилася від вигідного плану сполучити Чернігів з Києвом через Козелець, що значно покращило б міжміську логістику. У зв’язку зі зведенням нового вокзалу, було змінено й розв’язку вулиць, зокрема, організовано рух по колу перед вокзальною площею на перетині тодішньої вулиці Вокзальної та Переця (вулиць Івана Мазепи й Попудренка відповідно). Вулицю Вокзальну перетворено на транзитну кільцеву вулицю.
Після Другої світової війни вокзальну площу та саму будівлю вокзалу було зміщено північніше, роль транзитних магістралей протягом останніх десятиліть радянської доби розподілилася між вулицями Щорса та Попудренка (нині – вулицею Івана Мазепи та проспектом Перемоги відповідно). Цей стан зберігається і нині.
Джерело: Цікавий Чернігів
На фото – Старокиївський міст через Десну наприкінці ХІХ століття
