Транспортне сполучення було однією із основних складових життя Чернігова починаючи ще від доби його становлення як міста. Розвивався чернігівський транспорт у ногу з часом, наслідуючи ті часові зміни, які відбувалися у загальній історії людства. Не завжди ці зміни були швидкими, проте, в цілому, наше місто пройшло ті ж етапи, що й решта містечок України й світу.
Міський автобусний транспорт з’явився у Чернігові наприкінці 1920-х. Єдина на тоді автобусна зупинка знаходилася біля будинку Окружного виконавчого комітету на тодішній вулиці Шевченка (частина сучасного проспекту Миру, неподалік від колишньої поліклініки № 1).
Ціна квитка коливалася від 15 до 25 коп; для робітників «Жовтневого молота» та студентів технікумів діяли пільги. На початку 1930-х серед чернігівців активно почала ширитися вимога влаштування у місті повноцінного автобусного руху.
У 1932 році зазначалося, що попри обіцянки виконкому впровадити автобусне сполучення, містянам досі доводиться користуватися послугами візників, які, своєю чергою, не маючи адекватної конкуренції логістичним послугам, завищують ціни в кілька разів.
Вказувалося, що робітникам заводів та фабрик поза містом доводиться ходити по кілька кілометрів щодня по багнюці на роботу та назад. З огляду на це, міська влада дещо пришвидшила плани організації автобусного сполучення у Чернігові, й 1935 року було впроваджено два постійні автобусні маршрути: від центру міста до залізничного вокзалу та від центру міста до заводу «Жовтневий молот», з часом продовжений до річкового порту. Усього станом на передвоєнний 1939 рік на маршрутах міста працювало 11 автобусів марки ГАЗ 03-30 з лівреєю темно-зеленого кольору.
Повоєнні транспортні питання чернігівців вирішувалися повільно. У 1956 році в Чернігові з’явилися автобуси фірми «Ікарус», які на майбутні чотири десятиліття стануть основним засобом автобусного сполучення у місті й поза ним.
Станом на 1957 рік у Чернігові налічувалося 60 автобусів, а окрім того – 51 таксі (автомобілі марки ГАЗ М-20 «Победа») та 150 приватних автомашин. Автобусне сполучення з Києвом відбувалося п’ять разів на добу.
На початок 1960-х – багато в чому відправної точки сучасної автобусної мережі – у місті існувало 15 маршрутів, які поєднували мікрорайон Коти, Бобровицю, Подусівку, річковий порт, вокзал, капроновий комбінат, ТЕЦ, Любецьку й Колгоспну вулиці безпосередньо з центром міста.
Звісно, що автобусна мережа не могла повністю покрити потреби зростаючого міста, особливо з огляду на появу й розширення заводів-гігантів та укрупнення існуючих підприємств. Тож, постала необхідність подумати про альтернативні види громадського транспорту, відтак, друга половина 1950-х – початок 1960-х пройшли під знаком активної підготовки до уможливлення появи чернігівського тролейбуса.
Ілюстрація: чернігівський автобус біля нового кінотеатру, початок 1940-х
Джерело: Цікавий Чернігів
