Чернігів XVII століття – це місто дерев’яних храмів. Церкви в одну, три, п’ять глав з кількома заломами виринали то там то тут на перехрестях в’юнких вуличок. Одна така зміїлася поміж сивим Стрижнем і Третім Містом Третяком – вміщуючи на собі два шановані храми: Свято-Микільський на перехресті з Гончою та Свято-Покровський на самому Третяку.
«Абрис Чернігівський», 1706 рік. Фрагменти: Покровська церква на Третяку; Микільська церква на Гончій (Лоєвському шляху)
З приходом нової ери містобудування, 1805 року вуличку вирівняли; частинка її при Микільській церкві отримала назву Миколаївської вулиці. З часом зникла Покровська церква, а разом із нею й вулиця Покровська перетворилася на частину Миколаївської.
Старовинний храм Святого Миколи Чудотворця, що прикрашав перетин з Гончою від 1688 року, теж не витримав буревіїв часу: давня церква була розібрана, а 1862 року з’явилася її наступниця, перенесена на один квартал далі — на перетин із сучасною вулицею Шевченка.
Перехрестя сучасних вулиць Гончої та Шевченка. Храм Святого Миколи Чудотворця, 1862 рік зведення, зруйнований у 1950-х. Вид з Гончої.
Світлина 1911 року з книги «Картины церковной жизни Черниговской епархии за ІХ веков ея существования»
Проте, лише мандрівками святинь життя вулиці аж ніяк не обмежувалося. У 1859 році крім мосту через Десну Чернігів отримав ще й диво технічного прогресу – телеграф. Поштово-телеграфну контору вмістили на Миколаївській вулиці, поблизу теперішнього проспекту Миру, звівши для неї двоповерховий цегляний будинок — згодом ця споруда стане першим міським поштамтом. Трошки далі, по іншій стороні Миколаївської, між вулицями Борисоглібською та Мстиславською, рядочком розташувалися будинки Єврейської школи та вдови колезького секретаря Мотрони Богданової — середнього достатку будівля, у якій 1906 року розмістилася чернігівська філія «Просвіти», очолювана Михайлом Коцюбинським. Через вулицю, на іншому куті перехрестя із Мстиславською, угніздився притулок для солдатських сиріт Борисоглібського кафедрального собору і там само — гостьовий соборний будинок.
На Миколаївській собору належало дві будівлі: до зведення на честь приїзду імператора у 1911 році Миколаївського єпархіального братства — сучасної філармонії — йому підпорядковувалася каплиця Олександра Невського, що разом із телеграфом прикрашала від 1870-го ріг із сучасним проспектом Миру.
Будівля Миколаївського єпархіального братства, зведена впродовж 1911–1912 рр. у пам’ять про відвідини міста імператором Миколою ІІ у вересні 1911 року. Ріг сучасних проспекту Миру та Святомиколаївської
Світлина бл. 1913 року
Життя на вуличці йшло тихенько, проте не без пригод: малеча часто бешкетувала, й одного разу це скінчилося скандалом, коли кілька хлопчаків примудрилися проявити чудеса прицільної стрільби камінцями, позбавивши шибок вікна архіву консисторії в дзвіниці Єлецького монастиря…
Із приходом радянської влади чимало будинків збулися власників, були націоналізовані, поділені, знебарвлені. Але й нове не забарилося: у 1930-х біля колишнього Миколаївського братства було зведено кількаповерховий дім у стилі конструктивізм, утім далі справа не рушила — в моду стрімко увірвався сталіанс і запит на практичні будівлі згас, проте 1937 року на розі Миколаївської, що тоді вже носила ім’я Карла Лібкнехта, й Трудової — відомої зараз за старою назвою Борисоглібської — вулиць виріс будинок навчальної бази облспоживспілки, симпатична споруда, яку нині займає «ПриватБанк».
Після Другої світової вулицю розділили, перервали, навіть нумерація будинків пішла в зворотному порядку. Але історія безперервна, тож, навіть сьогодні, гуляючи рештками старовинної магістралі, можна почути тихий шепіт давно згаслих епох.
Притулок для солдатських сиріт Борисоглібського кафедрального собору, нині неіснуючий ріг Миколаївської та Мстиславської вулиць
Світлина 1911 року з книги «Картины церковной жизни Черниговской епархии за ІХ веков ея существования»
Джерело: Цікавий Чернігів
