Усім дотичним до чернігівської археології відразу зрозуміло, що мова йде про знаного археолога і краєзнавця Олександра Шекуна.
З чого все починалося
Олександр Володимирович народився в Чернігові 19 січня 1935 року. Його дитинство пройшло в садибі в районі П’яти Кутів. Закінчивши школу № 1, він вступив до Ленінградської лісотехнічної академії. Після військової служби навчався у Київському технікумі легкої промисловості за спеціальністю техніка-технолога штучних волокон.
Наступні 16 років Олександр Шекун працював на Чернігівському комбінаті синтетичного волокна. Саме тоді він зацікавився археологією, став активним членом спелеоархеологічної секції Чернігівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а в 1977 році очолив її.
Карпати, печери на Тернопільщині, Соловецькі острови, Кижі, Нагорний Карабах – це далеко не повний перелік тих місць, які відвідали члени секції під керівництвом Олександра Шекуна. І безперечно, одним із основних напрямків їхньої діяльності було дослідження чернігівських Антонієвих печер.
Від хобі до професії
Захоплення історією рідного краю та археологією стало покликанням. З моменту створення 1980 року в Чернігівському історичному музеї сектора археології Олександр Шекун працював у ньому науковим співробітником, а згодом – завідувачем.
При секторі у центрі Чернігова (вул. Пирогова, 5) було створено клуб «Юний археолог», з якого вийшло ціле покоління чернігівської археологічної школи: Олена Веремейчик, Валентина Мултанен, Сергій Лаєвський, Геннадій Жаров, Юрій Ситий, Людмила Сита, Сергій Сорокін та інші. Його вихованці одноголосно згадують, що Олександр Володимирович завжди доброзичливо ставився до учнів та колег і щедро ділився з ними своїми науковими здобутками.
Олександр Шекун об’їздив з археологічними розвідками майже всі райони Чернігівської області, обстежив та відкрив понад 500 археологічних пам’яток, досліджував пам’ятки епохи бронзи, раннього залізного віку, ранніх слов’ян, Давньої Русі та післямонгольського часу.
Він займався розкопками селищ, городищ, курганних та ґрунтових могильників, вивчав топографію стародавнього Чернігова (проводив дослідження забудови в різних частинах міста – на Дитинці, Подолі, Третяку та Передгородді, започаткував дослідження давньоруського міського ґрунтового некрополя).
Наукова спадщина
На околиці Чернігова Олександром Шекуном було розкопано одне з найбільших за площею ранньослов’янських поселень Олександрівка-1; в урочищі Млиновище – п’ять печей ХІІ ст. для випалу плінфи; а за матеріалами його робіт на вул. Коцюбинського можна скласти уяву про планування цієї вулиці в давньоруський час.
Але, мабуть, найважливішими для сьогоднішнього ювіляра були тривалі (16 років!) дослідження давньоруського поселення Ліскове біля села Малий Листвен Ріпкинського району. Саме тут відбулося його остаточне становлення як археолога-професіонала, а результати розкопок змінили погляди науковців на середньовічне село.
Фактично Олександр Шекун довів, що сільське населення займалося ремеслами, користувалося якісною зброєю, імпортними речами, могло мешкати навіть у двоповерхових та двокамерних житлах, а найпоширенішою прикрасою жінок були різноманітні скляні браслети (раніше вважалося, що це притаманно тільки городянкам).
Практично всі матеріали археологічних розвідок і розкопок, а також ті, що їх приносили до археолога школярі та місцеві жителі, – і великі колекції, і окремі предмети згодом були передані до музею. Завдяки Олександру Шекуну зібрання Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського поповнилось 16 626 предметами, серед них не просто цікаві, а й унікальні знахідки, частина з яких представлена в експозиції музею.
Про ювіляра
Герард Кузнецов, краєзнавець, археолог:
– Замечательный организатор, он пользовался большим уважением среди всех членов секции. А его статьи в научных журналах убедительно подтверждали его глубокие знания в области археологии и краеведения…
Александр Шекун вырастил немало будущих историков и археологов. Некоторые из них уже имеют ученые степени, преподают в высших учебных заведениях или работают в музеях.
Олександр Коваленко, професор, директор Інституту історії НУ «Чернігівський колегіум», Людмила Ясновська, доцент Інституту історії НУ «Чернігівський колегіум»:
– Характерна риса Олександра Шекуна – доброзичливе ставлення до початківців, які і з плином часу з повагою називають його «дядей Сашею».
Сергій Лаєвський, директор Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського:
– Наприкінці 1981 року, дізнавшись про клуб «Юний археолог», ми прийшли у підвал будинку № 5 на вулиці Пирогова. Там уперше побачили, що таке археологія. Нас прийняв Олександр Володимирович, вислухав і запропонував записатися до його гуртка. Заняття були дуже цікаві, адже він умів зачарувати підлітків своїми оповідками про історію, археологію, розкопки, пам’ятки тощо. Нас ледь не щодня тягнуло у цей чарівний підвал, з якого не хотілося виходити.
Валентина Мултанен – начальник відділу охорони пам’яток Чернігівської обласної ради:
– Мені пощастило: у моїй долі і професії було багато гарних учителів. І серед них непересічну роль зіграв Олександр Володимирович Шекун із позивним «Дядя Саша». Йому я завдячую спочатку першими виїздами на дослідження археологічних пам’яток, а потім і тривалими експедиціями.
Теплі спогади про початок справи мого життя нерозривно пов’язані не тільки з професійним навчанням. Це була школа життя. У пам’яті назавжди закарбувалися літні вечори після напруженого робочого дня: спостереження за зоряним небом на скирті сіна, пісні під гітару перед багаттям серед друзів і майбутніх колег, не помиті вчасно «літаючі тарілки», запущені Олександром Володимировичем прямісінько в річку Білоус…
Він умів не тільки передати свій досвід, зацікавити, розкрити очі на красу нашого краю, розповісти археологічні байки і бувальщину. Він був завжди присутній, контролював ситуацію пильно, але ненав’язливо, давав нам можливість самовираження і свободи вибору. Він прищеплював смак до професії, показуючи її важливість, різнобічність і таїну, що чекає на своїх дослідників. Він створював невимушену атмосферу археологічного братства, без якої було б неможливим становлення чернігівської школи археологів.
Юрій Ситий, ст. н. співробітник НУ «Чернігівський колегіум»:
– Олександр Володимирович Шекун для нас був археологом, який навчив тримати лопату і розуміти, що таке археологічний об’єкт – яма, житло, сліди огорожі. Він не тільки керував розкопками, але й ніс відповідальність за школярів-гуртківців, більшість з яких уперше поїхали куди-небудь без батьків. Олександр Володимирович дав нам приклад життя в археології – розкопки, обробку матеріалу, відношення до знахідок і сміливість у виборі об’єкта для досліджень. І ті, хто обрав для себе важкий шлях на ниві археології, вважають дядю Сашу своїм учителем.
Людмила Сита, Вікторія Мудрицька.
Чернігівський історичний музей імені В. В. Тарновського
щотижневик "Семь дней"
Источник: 0462.ua
