Сучасне життя переповнене жорстокістю. Зокрема не так давно Україну сколихнула звістка про вбивство на Чернігівщині родини з чотирирічним хлопчиком. Вбивство спланували та скоїли дорослі люди. Але всі дорослі колись були дітьми, і корені багатьох наших бід варто шукати саме в дитинстві.
Причини дитячої жорстокості та способи вирішення проблеми з’ясовували з Людмилою Довгоброд, психологинею благодійного фонду «СпівДія».
Пані Людмило, звідки береться дитяча жорсткість?
На дитячу жорстокість, коли вона ще в невеликих проявах, мало звертається уваги, адже маленькі діти завжди милі, тому багато чого дітям пробачають.
Є кілька причин, чому маленькі діти проявляють жорстокість. По-перше, вони взагалі не мають досвіду і тому не розрізняють, що добре, а що – погано. Наприклад, когось вдарити, наступити кішці на хвіст чи зробити ще щось подібне. По-друге, вони ще не вміють контролювати своїх емоцій.
І тут важливо, щоб батьки звертали увагу на такі невеличкі моменти, постійно пояснювали дітям, що добре, а що ні.
Окрім того, дорослі усвідомлюють: аби щось отримати, треба докласти зусиль. Натомість маленьким дітям достатньо руку простягнути – і їм дають, що вони хочуть. А проблема в тому, що батьки нині дуже зайняті, і постійні розмови з дитиною потребують багато часу. Тому батькам простіше скоріше дати те, що дитина просить, і, можливо, навіть наперед, а не роз’яснювати, чому «ні» – не дарують дитині чогось, не беруть кудись, що погано відбирати в когось щось. Більше того, якщо дитина відібрала в іншої дитини іграшку, батькам частіше важливіший не цей факт, а щоб дитина не кричала, не плакала і не ганьбила батьків на дитячому майданчику.
Тому діти й не усвідомлюють зв’язку, що треба просити, що не завжди все буде так, як малюк хоче. І ось дитина підростає та водночас звикає, що все їй можна. У соціумі вона навіть бачить, що все інакше, але вже звикла по-своєму. Тобто я хочу – я беру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Лепетун» і «Розмовляємо українською»: в Менській громаді популяризують рідну мову
Довкілля впливає на поведінку дитини?
Звісно. Жорстокість у дітей також може проявлятися, коли діти бачать її десь – по телевізору, в комп’ютерних іграх. Але найперший приклад – це оточення: сім’я, родичі, сусіди. Якщо дитина бачить, що для мами чи тата норма штурхнути кота, то і вона так робитиме, бо розуміє, що так можна.
Мені розповідали такий випадок. Відбувалася виставка кормів і товарів для тварин. І був стенд із намальованим котиком, але лапки його були зроблені пухнастими, аби привертати увагу дітей. І мені розповідала завідувачка цієї виставки, що прийшла мама з дитиною п’яти років. Дитина погладила пухнасті лапки того котика та поцікавилась у мами: «А що це?». Мама відповіла: «Це котику відрубали лапки і приклеїли». Мама вирішила, що так нормально відповісти дитині, а дитину ця відповідь, звісно, влаштувала. Так вони й пішли. Сказати, що організатори виставки були шоковані, нічого не сказати.
І це означає, що найбільша відповідальність за всі подібні речі саме на батьках. Не випадково і в Кримінальному, і в Адміністративному кодексах є певні обмеження, коли до певного віку відповідальність за вчинки дитини несуть саме батьки. Бо дитина не має досвіду, й інформацію та правила життя в соціумі вона дізнається саме від батьків.
То що порадите батькам, якщо вони бачать у дітей якісь жорстокі прояви?
Найголовніша рекомендація: пам’ятати, що подолання цих проявів – це тривалий процес. Дитині треба постійно розповідати та постійно звертати її увагу, наприклад, чому обривати на дереві листя недобре. Якщо дитина когось у школі обзиває, наприклад, очкариком, батькам також треба звертати на це увагу. Вчителька в школі може казати все що завгодно, але якщо мама чи тато дали мовчазну згоду дитині, вона зафіксує це і робитиме й надалі, що робила. Мовляв, при вчительці очкариком називати іншу дитину не буду, а на вулиці кричатиму про це на весь район.
Також важливо самому дорослому не лише розповідати, а й відповідно діяти. Дитині буде важко усвідомити, чому не можна замахнутися на когось кулаком, якщо батько постійно з’ясовує стосунки з сусідом навкулачки.
Дітям також варто роз’яснювати питання про права і свободи, але казати, що всі вони завершуються там, де починається свобода іншої людини. Втім наголошувати, що ці правила потрібні не для обмежень, а для того, щоб ці права не порушувалися. Наприклад, може статися так, що сьогоднішній хлопчик в окулярах завтра вдягне лінзи і вже ніхто не побачить його недоліку. А в іншої людини, наприклад, у тебе, зір може погіршитися і доведеться носити окуляри, а лінзи можуть не підходити. Треба переводити ситуації в таку площину, що завтра чи через деякий час проблема може стосуватися тебе самого.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
