Доба раннього Горбачова та «Всесоюзного добровільного товариства боротьби за тверезість»

Моя рідна Носівка, що на Чернігівщини. Літо, прабабця Софія на кабиці в саду варить самогон «на смерть». Щоб з вулиці бува ніхто не помітив для маскування через двір натягнуто дріт на якому сохне якесь рядно та інші лахи. Це друга лінія оборони. На першій же — ще один дріт через все дворище — від літньої кухні і майже до самої хвіртки — по якому на цепку бігає пес Тарзан. Собака не злий, старий і мудрий. Не кусається, а гавкає лише на чужих і п’яних. А ще на участкового, якого партія і власть своєтов зобов’язала боротися із самогоноварінням. В участкового своя робота, а у бабці Софії своя. Участковому давай план по виявленню фактів самогоноваріння, а у бабці голова болить чим частувати гостей на своїх же похоронах. Бо у сільмазі казьонки не купиш, та й хто тією казьонкою у селі похорони відбуває? А ще бабця про поминки на дев’ять і сорок днів розмірковує. Що люди про нею подумають, як не буде чим горло промочити? Не хоче бабця щоб після смерті казали про неї погано. Отож, варить вона оковиту, дрова до кабиці підкидає, а дим догори підіймається. Далеко його видно. Цей дим бачать усі, бачить його і участковий, який подворовий обхід і антиалкогольні профілактичні бесіди проводить.
— Сооофієєє!, — не наважуючись до двору зайти кличе через паркан міліціонер.
В цей час Тарзан зривається з-під яблуні, в тіні якої ховався від спеки, починає бігати по підвішеному до дроту цепку, гавкає і всім видом демонструє свою зневагу до прєдставиітеля власті.
— Що палиш в садку?, — перекрикуючи пса, запитує у бабці участковий.
— Варення варю. — Відповіда вона. — Ягода цього року вродила, як ніколи. Порічка, смородина, агрус…
— Мо горілку гонеш?
— Та нащо мені та гидота.
— Впусти гляну, — з надією в голосі просить участковий.- Припни чи сховай пса.
— Та він, коли голодний, то дурний і злий, як та собака у цигана. Я й сама його боюся, — відказує бабця і кривиться, намагаючись усім видом додати ваги своїм словам.
Тарзан чуючи слова про циган ще більше заливається гавкотом і, здається, що ось-ось цепок не витримає, обірветься і собака кинеться на участкового. І паркан не стане перепоною.
— Так нагодуй його вже, чого над твариною знущаєшся?
— Зварю варення і нагодую. У самої зрання і риски в роті не було. Увесь день на ногах, а воно тільки спить та на порядних людей гавка. Буду обідати і цього дармоїда нагодую, — бабця кива на Тарзана, у якого від під почутого паролю про циган гавкіт стає ще більш завзятішим.
— То вже краще приходь увечері або — завтра, бо чувствую що собака і ситим на тебе кидатиметься. Не взлюбив він тебе. А чого і сама не знаю, — каже бабуся.
Постояв участковий, подумав щось там, почухав потилицю під нахлобученим міліцейським кашкетом, та й пішов собі далі по вулиці. Бо дим не лише з дворища баби Соні здіймається. Роботи багато, нічого теревені з нерозумною старою розводити. План треба виконувати.
Пішла собі бабця дровенят у вогонь підкинути та наповнену прозорою мов сльоза дитини рідиною банку на порожню замінити. Як по команді притих й Тарзан. Лиш кілька контрольних разів у слід участковому гавкнув, якусь хвилину ще постояв та й повернув собі до будки під яблунею. Ліг на живіт і продовжив кістку гризти…

Олександр Соломаха

Источник: format.cn.ua