У сучасних українських дітей, які розуміють, що в Україні триває війна, дитинство вже ніколи не буде безтурботним. Адже діти відчули, що таке обстріли, небезпека, холодні підвали, добре розуміють, чому вони не ходять до школи і не живуть звичним життям.
Тож і не дивина, що наближати українську Перемогу хочуть усі – дорослі та малі. Нещодавно в селі Тур’я, що поблизу ворожого кордону, четверо дітей, найстаршому з яких 12 років, а найменшому – 5, облаштували блокпост і збирали гроші на ремонт автівки для наших захисників.
«І мої два сини на тому блокпосту стояли. Причому це цілком дитяча ініціатива. Бо з новин діти дізнаються, що багато хто допомагає ЗСУ. Тож і зробили імпровізований блокпост, попросили в мене український прапор. А потім сказали, що хочуть допомогти волонтеру, який ремонтує автівки для військових. Я відповів хлопцям, якщо мають бажання, то нехай збирають», – розповів староста Тур’янського старостинського округу Олександр Артюшенко.
Хлопці згуртувалися, вдягли свої «бронежилети», їм подарували іграшковий автомат і вони заходилися зупиняти машини. Безумовно, не всі водії звертали увагу на дитячий пост, але ті, хто зупинявся, на привітання «Слава Україні!» відповідали «Героям слава!» і давали гроші.
«І якось сльози від усієї цієї ситуації на очі навертаються. Ми ж хоч і прикордоння – 16 кілометрів до кордону, але не було такого, щоб люди сказали дітям: «Чого ви тут стоїте?» або ще щось. Навпаки, хвалили, що молодці, добру справу робите. І за тиждень хлопці назбирали трішки більше ніж 1500 гривень, які віддали на ремонт автівки», – зазначив староста.
За його словами, на посту дорослі пригощали дітей смаколиками. А в спеку батьки забороняли хлопцям стояти. Бажання продовжувати цю справу в них нікуди не зникло. Знову щось імпровізоване будують, але вже більш «надійне укриття» для себе.
«Щемно спостерігати за цим, бо ця війна стосується кожного. Бо коли дитина в 5 років замість того щоб бавитися і радіти життю, хоче допомогти Збройним Силам, плакати хочеться. Діти кажуть, що роблять це, аби швидше повернутися до рідної школи.
– Хочемо в садок, а в садок – не можна, бо школа закрита.
– А чому вона закрита?
– Бо у нас тут обстріл, адже йде війна.
– А якби не було війни?
– Тоді відкрили б школу. То я допомагаю, щоб школу скоріше відкрили.
Чуєш таке і серце стискається», – зізнається Олександр Артюшенко.
Автівка, яку ремонтує для захисників місцевий волонтер, дуже побита. Гроші, зібрані дітьми, долучили до загальної суми на її ремонт.
.
