У селі Тютюнниця, що в Корюківському районі, працює талановита фельдшерка Олеся Науменко, яка не тільки лікує тіла і душі своїх пацієнтів, а й малює чудові картини. У своїх роботах вона раніше зображала тварин, героїв мультфільмів, пейзажі, різні замальовки, намагалася малювати обличчя людей.
Коли навчалась у медучилищі, почала малювати портрети на замовлення, тепер також здебільшого портрети й дитячі ілюстрації до книжок. Про це, а також минулий рік, який змінив звичне життя кожного українця, – в розмові з Олесею Науменко.
Олесю, пригадайте, будь ласка, як дізналися про початок повномасштабної війни і якими тоді були ваші відчуття?
Повномасштабна війна застала вдома. А чоловік мій якраз був на роботі на зміні, то з самого ранку зателефонував і повідомив таку страшну новину. Сказав зібрати, по можливості, теплі речі та речі першої необхідності. Взагалі ж були шок і паніка. Страшно навіть згадувати, тремор напав, а в голові лише запитання: «Що робити? Що далі?».
Одразу як дізналися про початок війни, повибігали на вулицю, але було тихо – ніде нічого не чуто, не видно. А вже потім, як у місто виходили, то бачили, як пересувається техніка. А ще трішки пізніше бачили, як ішли ворожі колони.
Перші три дні, звісно, це були паніка й шок. А далі трішки заспокоювалися, проте все одно була туга і нерозуміння.
Зрозуміло, що тоді було зовсім не до малювання. Бо в руках навіть нічого не трималося. Навіть і думок не було, щоб малювати. Я взагалі думала, що має минути дуже багато часу, щоб я взялася за олівець. До речі, я переважно малюю олівцями й акварельними фарбами.
То коли все таки відчули творчий потяг щось зобразити?
Треба було жити далі і під кінець березня більш-менш потроху почала малювати. Моє перше замовлення тоді було від знайомої, яка попросила намалювати президента Зеленського. І відтоді все в художньому плані наче стало на свою колію. Спочатку для себе трішки малювала, а потім люди потрошку почали робити замовлення – на дні народження, свята. Хоча я думала, що жодних замовлень не буде.
До речі, із 23 на 24 лютого я малювала до першої години ночі сімейний портрет, який мені замовили. А в мене тоді таке тяжке відчуття було і я його не домалювала, хоча залишилося зовсім небагато. То закінчувала цей сімейний портрет уже після портрету пана Зеленського. Бо раніше не могла себе змусити малювати.
Чи був ваш населений пункт під окупацією?
Окупаційної влади в нас не було, просто пройшли колони техніки. На щастя, відбулися легким переляком. Можливо, залишалася їхня техніка, грабували магазини, можливо, трішки майно пошкодили – паркани, камери стеження розстріляли. Росіяни були у сусідніх районах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сіверська фельдшерка зайняла призове місце на Міжнародному художньому конкурсі (Фото)
Чи працювали ви в той період?
Так. Трішки запас медикаментів був. І, на щастя, якісь поставки через знайомих відбувалися – переважно через Сумську область, Короп. Брат у мене працює в пожежній частині в Коропі, в них там трішки легше було з ліками. То дещо передавав із того, що просила. А дещо в аптеках у нас залишалося, то продавали. У людей домашні запаси були. Тож по пігулочці, по пластиночці – якось викручувалися. На невідкладну допомогу в мене ліки залишилися, а ось із такими таблетками, що потрібні на кожен день, зокрема від тиску, знеболювальні було складно. Було, що люди між собою ділилися ліками чи обмінювалися.
Звісно, люди зверталися по допомогу, всі знервовані – просили корвалолу, валер’янки. Питали, що робити? А треба ж було всіх заспокоювати. То переважно розмовляли, дізнавалися, хто заготовив м’яту чи мелісу, то заварювали. Але кожен відволікався по-різному: одним допомагав спорт, іншим – господарські клопоти, свої турботи.
Нині ви продовжуєте малювати?
Так, хоча й, звісно, були думки, що справа відкладеться в довгий ящик. Але влітку редактор із львівського видавництва зателефонував, сказав, що потрібні ілюстрації до дитячої книжки. Я так здивувалася! Дуже рада була! Якраз у відпустці перебувала, то з ентузіазмом погодилася на пропозицію. У війну українська книжечка з віршиками для діток дуже надихала.
Пацієнти звикли, що в них така талановита фельдшерка?
Спочатку дивувалися: ого, як ти малюєш! А тепер уже звикли, знають, то приходять і розповідають, що бачили в соцмережах мої роботи. Інколи навіть відбуваються обговорення.
Малюєте портрети відомих особистостей?
Малюю, але вже одні роздарувала, інші просто лежать у мене в папочці чи десь на виставках. Це кіноактори, місцеві наші знаменитості.
Як вдається поєднувати роботу та захоплення?
Я малюю з дитинства. І малювання завжди в моєму житті присутнє, попри негаразди чи проблеми. Захоплення трішки допомагало мені триматися на плаву, набиратися натхнення і сил. Зі свого хобі черпаю життєву енергію. І на роботу медика воно мене надихає.
На роботі побула, ввечері вдома малюю, інколи й ночами, адже саме в такий час натхнення найчастіше приходить.
Медицину не збираєтеся полишати?
Наразі ні.
Будуєте творчі плани? Чи зараз не той час?
Ще не будую, малюю переважно для себе. Нині не думаю про конкурси і виставки, можливо, трішки згодом. Бо для виставок ще потрібні напрацювання. Малюю замовлення, портрети. Глобальних планів ще не маю.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – Олеся Науменко
