Дистанційна форма навчання вже добре знайома українським школярам і вчителям. Спочатку школи не відвідували через ризик інфікуватися коронавірусом, а нині – через війну.
Хоч як би було складно і страшно, а вчитися треба. Бо майбутнє – за розумною і освіченою молоддю, яка розбудовуватиме нашу незалежну і щасливу Україну.
Та це довгострокова перспектива, яку розуміють дорослі, але далеко не всі діти усвідомлюють. Бо, мабуть, не існує в природі такого школяра, який хоча б раз не зрадів через скасований урок. Для більшості дітей навчання – хоч і посильне, та все ж щоденне випробування. Тому можливість полегшити цей процес перебуванням у домашній обстановці була сприйнята школярами з великим ентузіазмом.
Між тим, психологи кажуть, що дитяча радість зрозуміла, але підтримувати її нерозумно.
Бо насправді є тільки невелика категорія дітей, які почуваються комфортно за такого формату навчання і це не позначається на їхній успішності. Але в більшості випадків радість від дистанційного навчання пов’язана зі зниженням контролю і зменшенням навантаження. У дітей ще не сформований достатній рівень внутрішньої мотивації до освітнього процесу, так вважають психологи.
Але дистанційну форму навчання зовсім не варто розглядати, як суцільний негатив. Бо для багатьох учнів, як уже зазначалося, така форма роботи виявляється ефективною. А за нинішніх обставин, коли безпека – це питання №1, взагалі часом безальтернативна. До того ж, такі діти добре навчаються і коли ходять до школи.
«На початку цього навчального року ми, батьки, мали визначитися, як дитина навчатиметься: очно або дистанційно. Для своєї дитини я обрала дистанційну форму. На мою думку, цікавість до навчання або є, або її немає, незалежно від того, навчається дитина в школі або з дому. Загалом же я вірю, що це тимчасово, ми переможемо і діти повернуться за парти, аби тільки були живі й здорові!» – у коментарі для «ЧЕЛАЙН» зазначає Альона Макаренко, мама семикласниці.
У дистанційної освіти є ще один бік – матеріальний, що дійсно є проблемою для багатьох, особливо жителів сільської місцевості.
Дистанційний режим передбачає, що і учні, і вчителі працюють із дому, але ж не всі мають можливості для роботи, особливо сільські діти. Бо далеко не в кожній сільській хаті є комп’ютер чи ноутбук. А зі зв’язком та інтернетом були проблеми і в мирний час. Адже історії про те, що для розмови по мобільному треба вилазити на дерево, дах будинку чи йти в інший куток села, – із життя. А нині, на жаль, після частих ворожих обстрілів, коли світла не буває тривалий час, інтернет і зв’язок, відповідно, також не дуже працюють. Тож якраз технічна непідготовленість може суттєво погіршити якість навчання.
Між тим, дистанційне навчання – це виклик не тільки для дітей, а й для педагогів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Очне чи дистанційне: у громадах Чернігівщини розповіли, яким буде навчання з 1 вересня
«Ті, хто швидко відреагував на зміни і перехід на «дистанційку», отримали в очах дітей і батьків додаткові бали в рейтингу. Були й такі вчителі, які довго протестували щодо нових реалій навчання, однак зрештою опанували тонкощі організації онлайн-уроків і перевірки домашніх завдань дистанційно. Але були й такі, що вибрали завершення кар’єри педагога. Все це є в нашому житті. І особистість вчителя відіграє важливу роль у формуванні ставлення учнів до дистанційного навчання. Це факт», – розповідає педагог і психолог Катерина Мозгова.
Один із головних ресурсів вчителя – це спілкування з дітьми, яких він навчає. Катерина Мозгова вважає, що зараз ефективним є той педагог, який може «відчувати» своїх учнів, бо сучасні діти дуже емоційні та чутливі. І це дійсно так, бо зберігати розум холодним, як нині радять, за нинішніх обставин вдається не всім дорослим, не кажучи вже про дітей.
«Можу сказати одне: не треба порівнювати дитину з іншими дітьми, бо це страшенно бісить. Задля справедливості, вас теж бісило б, якби вас порівнювали з умовними сином/донькою маминої подруги. Тому ні, порівняння не працює.
Мотивація? Залежить від того, скільки років дитині. Моїй доньці десять і її мотивує хіба що відсутність інтернету або – в гірших випадках – відсутність телефона на день-два-тиждень. Добре працюють домовленості: ти мені виконану математику, я тобі вмикаю інтернет. Ти робиш тиждень без нагадувань усі уроки – і я дозволяю запросити друзів у гості, замовлю вам піцу і не заходитиму в кімнату.
Ще дуже мотивує, коли хвалить вчитель на уроці (але тут батьки не вплинуть), вирізняє з-поміж інших. Ну бо приємніше бути в перших рядах, аніж плестися позаду.
І важливе значення має приклад батьків і друзів. Якщо всі друзі вважають, що круто бути блогером і вчитися не треба, то на жаль…
Ну і додам насамкінець: примушувати в цей час дітей до навчання – справа невдячна. Значно потрібніше дбати про їхню безпеку та психологічний стан. Бо коли гуде над головою і десь чутно вибухи, не до уроків», – розповідає Оксана Писана, мама п’ятикласниці.
У нинішніх реаліях батькам варто частіше підтримувати і надихати своїх дітей, а також розповідати про переваги, які в майбутньому дасть освіта. Варто розвивати сильні сторони сина чи доньки. Окрім того, треба розуміти, що дитина однаково успішною в усьому бути не може, і не вимагати неможливого.
–
Ірина Осташко
