Страшна війна змусила українців шукати порятунку на чужині – зокрема, й Тетяну Терещенко з Чернігова. Вона разом із донькою, мамою, сестрою та племінницями виїхали з Чернігова в березні.
До речі, в будинок Тетяни, розташований неподалік залізничного вокзалу, влучив снаряд і пошкодив дах, стіни та вікна.
Тож уже тривалий час Тетяна з донькою живуть у Італії, спершу в місті Пезаро, наразі перебралися південніше – в місто Розето на березі Адріатичного моря.
Нині Тетяна вже може порівняти багато моментів із того, як було в Україні та як за кордоном. Наприклад, громадський транспорт.
Як працює він у Чернігові, наскільки якісний і доступний – усі ми добре знаємо. Натомість Тетяна Терещенко розповідає, що в Італії громадський транспорт суттєво розвиненіший ніж у нас.
«У них у доволі гарному стані автобуси. Абсолютно відсутні маленькі маршрутки, як у нас.
Транспорт у маленьких містечках курсує не лише в межах населеного пункту, а сполучає кілька містечок, що дуже зручно, бо можеш переміщатися і по своєму місту, і поїхати до сусіднього», – розповідає Тетяна.
За її словами, вартість проїзду в Італії суттєво вища, ніж у Чернігові – щонайменше 30 євро за квиток. І доволі часто можна зустріти контроль на лінії. Але італійці відповідальні, вони купують квитки або проїзні, дуже рідко можна побачити, як контроль намагається когось оштрафувати.
Чернігівка каже, що доволі великою популярністю користуються потяги. Вони їдуть майже за тими ж маршрутами, що й автобуси, але суттєво швидше.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Школа – не тільки для того, щоб учні сиділи на уроках»: Менську громаду вибрано партнером проєкту DECIDE
«Вартість проїзду аналогічна. Із одного до іншого міста можеш доїхати за 5 чи 10 хвилин. Є маленькі регіональні потяги, буквально на три вагони, що курсують між містами.
Дуже зручно, що потяги пристосовані для людей з інвалідністю. Більшість потягів має вагон для велосипедів. І нам як туристам це дуже подобається. Ми сідаємо в потяг, їдемо далеко з велосипедом, потім виходимо, катаємося по іншому місту на своєму велосипеді. І, до речі, оплата за перевезення велосипеда відсутня», – зазначила Тетяна.
Вона також розповіла, що в Італії є дуже цікавий вид транспорту – Metromare, що в перекладі означає «морське метро».
«Для нього виділена окрема дорога. Фактично це тролейбус, який їздить по окремій дорозі, тобто по своїй лінії. А тому він дуже швидкісний, бо не стоїть у заторах і не має на своєму шляху перепон. Також перевага цього виду транспорту – екологічність, бо він працює від електрики», – пояснює чернігівка.
Зрозуміло, що, окрім громадського транспорту, люди користуються автівками. Їх на італійських дорогах дуже багато. І це попри те, що вартість пального в країні висока.
«У родині зазвичай по кілька машин. Бо багато хто працює в сусідніх містах. Люди часто їздять на роботу своїм транспортом. Машини, які вже були у вжитку, коштують недорого. Але що старіша машина, то більші податки за неї доведеться сплатити. Зрозуміло, що є обов’язкове страхування авто. І ще така відмінність, що за користування заміськими швидкісними трасами доведеться платити», – зазначає Тетяна.
Навіть у маленьких містах є заправки, хоч вони й невеликі, не дуже сучасні. Але все одно користуються популярністю.
«Єдиний мінус, що деякі з них, як і магазини та інші заклади Італії, мають дуже довгу обідню перерву. Вона триває щонайменше три години. І заправки так само зачиняються на сієсту. І в обід просто не матимеш змоги заправити автівку бензином.
З урахуванням того, що машин дуже багато, водії дуже часто порушують правила, зупиняються там, де не можна цього пробити. І можуть просто посеред пішохідного переходу поставити машину, увімкнути «аварійку», і автівка так стоятиме, поки водій піде в магазин чи ще кудись. Дуже часто можна побачити подібну ситуацію», – розказала Тетяна.
Італійці також люблять велопрогулянки, особливо береговою лінією. І в повсякденному житті багато італійців користуються велосипедами, а також скутерами, бо вони зручні у використанні, на них треба суттєво менше пального, ніж на автівку, а ще й припаркуватися за потреби легше.
–
Спілкувалась Ірина Осташко, фото – Тетяна Терещенко
