Після вигнання окупантів із території нашої області в Чернігівському історичному музеї відкривається вже п’ята виставка. Найпершою була «Рашизм = Фашизм», на якій представлено все, що стосується руйнувань Чернігівщини у Другій світовій війні і в 2022 році. Є окрема виставка, що присвячена історичним замальовкам колекції В. Тарновського, волонтерська виставка та з історії фотографії «Зупинись мить». А нині музейники реалізують дуже цікавий проєкт «Етніка. Майстерність із глибини віків». Її куратори – Олена Трухан і Євген Населевець – старші наукові співробітники музею.
Про особливість цієї виставки та роботу музейних працівників у нинішній непростий час – в інтерв’ю з Оленою Трухан.
Пані Олено, чи дійсно виставкова робота стала пріоритетним напрямом у діяльності музею?
Реалії нині такі, що музейна експозиція розібрана, а експонати сховані. Згідно з усіма міністерськими наказами, ми не маємо права виставляти свої речі. Але ж заклад повинен працювати. Тому ми вирішили, що нині музей житиме виставками. І це вже п’ята виставка, що ми відкриваємо після вигнання окупантів з нашої землі.
У чому вбачаєте актуальність саме етнографічної виставки?
Актуальність цієї виставки в тому, що в наших «дорогеньких» сусідів, які напали на нас, дуже багато наративів, що українців не існує, що українська культура – регіональна або провінціальна російська культура. Або що ми – взагалі «адін народ». А нашою виставкою ми спростовуємо всі ці наративи. Ми доводимо, що ми – на своїй землі, причому тисячоліття. І етнографія підтверджує про це насамперед. Бо етнографія – це основа основ. Можна показувати різні палаци, скульптуру, картини, пейзажі. Натомість етнографія проявиться в усіх цих мистецтвах – у формах, пластиці, якихось нюансах. Бо етнографія – це базис. І в рамках виставки «Етніка. Майстерність із глибини віків» ми презентуємо різні майстерні, причому не просто як такі, а роблячи акцент на тяглість традицій. Адже все одно «випросили» в наших фондах деякі речі з нашої колекції, щоб це проілюструвати. Наприклад, від вишивки, яка є дуже архаїчною, з давніх-давен до сучасної майстрині Ольги Косюченко, від археологічних горщиків, свистульок із часів сіверян до сьогодення. Адже в сучасних майстрів та сама пластика, глина, орнаменти. Теж саме в різьбленні та в ковальстві.
Тож ми нагадуємо, чому ми стікаємо кров’ю, але боронимо нашу землю, бо нам нікуди йти, ми в себе вдома, ми тут тисячоліття. І усіляким мордвинам нашу землю віддавати не збираємося.
Зупиніться, будь ласка, більш докладно на виставці «Етніка. Майстерність із глибини віків». Що вона передбачає?
Проєкт «Етніка» – це великий проєкт із чотирма локаціями, де ми представляємо хату вишивальниці. Це хата відомої чернігівської вишивальниці Ольги Костюченко. Її ми відкрили минулої п’ятниці.
20 січня відкриється гончарна майстерня, де буде представлено п’ятеро майстрів. Це роботи вже, на жаль, покійного Сергія Янкова, який був керівником студії «Гончарство» Чернігівського обласного Центру народної творчості. Приїдуть гончарі Олег Луцук і Микола Тараненко зі своїми роботами. А також подружжя Ірина Кришталь і Роман Степаненко.
Завтрашній захід буде цікавим – із розіграшем лотереї та майстер-класом від Олега Луцука.
Наступної п’ятниці відкриваємо майстерню різьбяра по дереву. Тут у нас роботи Андрія Каменецького, майстра з художнього різьблення по дереву, заслуженого майстра народної творчості України. Також будуть роботи патріарха сіверського різьблення Анатолія Колошина та його сина Андрія. І деякі тарелі розписала вже, на жаль, покійна дружина Володимира Мороза, очільника Чернігівського осередку Спілки майстрів.
І остання локація, мабуть, найбрутальніша – це кузня, де навіть піч зроблена.
Майстри охоче відгукнулися на запрошення?
Так. Бо нині скрута на культурне життя. Адже не відбувається жодних виставок, бо зовсім інші турботи в суспільства. І всі фінанси йдуть на інші потреби. Але ми намагаємося відволіктися хоч на трішки від сьогодення. Тож майстри відгукнулися, було з ними легко і приємно працювати.
І ось ми хату вишивальниці минулої п’ятниці тільки відкрили, а в суботу вже була навала відвідувачів. Бо люди хочуть відволіктися від страшного сьогодення, подивитися щось красиве. А речі в нас представлені дуже гарні.
Чи багато людей доклали руку до того, щоб ця виставка була?
Загалом виставку робили 48 осіб. Це я вже порахувала всіх – хто носив, возив, допомагав, кошти давав, бо коштів у нас немає. У музеї заморожені всі рахунки до кінця війни. Тому вже п’яту виставку ми робимо за допомогу спонсорів, дуже нам допомагає громадська організація «Фонд збереження українських старожитностей». Завдяки йому змогли, до речі, зробити ремонт у залі. Бо там повністю все обідране було після демонтажу експозиції. І взагалі в залі не робили ремонт із 1978 року. Ми дуже вдячні фонду за допомогу цій справі. Адже тепер у цій залі все нове, зокрема й освітлення.
Ірина Осташко
Фото – Максим Блакитний
–
