У невеликому приміщенні в селі Тупичів чути гул швейних машинок та розмови швачок. За 60 кілометрів від кордону з росією місцеві жінки відшивають військову форму для наших захисників — навіть панамки тут у камуфляжі.
24 лютого в село зайшли перші окупанти, та вже у квітні Чернігівщину звільнили ЗСУ, і Тупичівська громада почала відновлюватися. У листопаді 2022 року там відкрили омріяний швейний цех, де й працюють швачки. Про те, як пережили присутність росіян у громаді та як відкрили виробництво й дали роботу місцевим, ШоТам розповіла голова громади Лариса Шовкова.
Сіла на велосипед і змусила росіян їхати в сільську раду
У 2021 році наша громада почала працювати з програмою «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE) від USAID. Опитали людей у громаді, які послуги для них пріоритетні — багато хто сказав про швейну майстерню. Тож почали працювати над цим: визначилися з обладнанням і донорами. На початку 2022 року ми отримали першу частину необхідного для майстерні. А другу — вже влітку 2022 року, після того, як Тупичів зустрівся з окупантами.
Російські війська в нас не базувалися — ми були транзитною зоною. Та росіяни зайшли до нас уже 24 лютого. Я була на місці, нікуди не виїздила. Як могла вирішувала питання життя громади, хоч це було нелегко. Загалом місцевих росіяни не чіпали, але в мене вдома обшук був.
Шукали «главу посєлєнія» — сподівалися знайти зброю. А потім сказали, що хочуть зі мною поспілкуватися, на що я відповіла, що всі робочі питання вирішую на робочому місці. Сіла на велосипед і поїхала в сільську раду, а вони за мною. Вже тут спілкувалися.
Вони були дуже обізнані. Питали, чи є в нас поліція або тероборона, але нікого не було. Ще їх цікавило, як ми зв’язуємося з чернігівським «правітєльством» — вони не розуміли, що місцеве самоврядування вирішує проблеми самостійно.
Шукали облік бійців АТО. Питали, які в громади є потреби — я й сказала, що в нас є село, де немає освітлення, і підключити його неможливо. Окупанти ж пообіцяли все вирішити — за пару-трійку днів, коли візьмуть Чернігів. Та вже 1 квітня останні загарбники покинули нашу громаду.
Швейне обладнання для нового цеху, яке ми отримали до початку повномасштабного вторгнення, було новеньким, тож ми з великими зусиллями ховали його — нам пощастило, що орки нічого не знайшли. Завдяки тому, що ми його зберегли, змогли відкритися в листопаді.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тривалі тривоги через МіГи: Зеленський доручив знайти рішення
Наші жінки відшивають замовлення для військових
Не всі вірили в те, що ми відкриємо майстерню. Критикували ідею на різних етапах, адже процес був досить довготривалим. Але я не зважала — знала, що роблю, і вірила в це.
Швейний цех — структурний підрозділ комунального підприємства «Атлант». Перед стартом роботи за допомогою Центру зайнятості всі працівниці пройшли перепідготовку або навчання. Для цього їздили з дівчатами в Чернігів, адже є професійні швачки, а є любительки, тож ми використовували можливості, щоб навчитися.
Відкрилися в листопаді 2022 року — скоро в нас річниця. Спочатку працювали 10 швачок, а зараз 5 працюють в одну зміну, адже в нас 5 швейних машинок. Починати було доволі складно: треба було відпрацювати швидкість, якість і наполегливість — це три найважливіші речі. Дівчата знали, що вони працюють на свій імідж: якщо будуть працювати добре, то в них будуть замовлення. Були труднощі й з оформленням цеху при комунальному підприємстві. Робили зміни в статуті — шукали, як зробити краще.
Ми співпрацюємо зі швейними фабриками Чернігова. Вони надають сировину — розкроєні деталі, адже в нас поки немає закрійника.
Наші швачки тут відшивають замовлення для військових і віддають на фабрику.
Також дівчата приймають замовлення від місцевих — підрубити брюки чи штори, пришити замок, перешити одяг, зробити невеличкий ремонт. Атмосфера в нас хороша — по-сімейному все, дружно.
Так працює швейний цех у будні, а на вихідних, щоб техніка не простоювала, пускаємо дівчат з нашої громади — вони волонтерки, шиють адаптаційний одяг для поранених.
Маємо можливість розширювати цех — наші донори «DOBRE» подивилися, наскільки вдалий проєкт, і докупили ще обладнання: швейні машини, термопрес, меблі. Зараз ми думаємо, де знайти більше площі. Таке оновлення означає й розширення штату. Люди з громади вже звертаються до мене — хочуть працювати.
Пекарня, нові дороги, омріяне спортивне поле
Що мені дає силу працювати? Як то кажуть, «голова боїться, а руки роблять». Насправді, вимоги часу ставлять перед нами багато завдань. Найперше — зробити укриття для наших дітей.
Наша громада недалеко від Білорусі та росії, і бомбосховищ не вистачає — тож основним завданням є облаштувати укриття. Ми вже розробили документацію на таке будівництво в дитсадочках, школах, адже ми не можемо забрати дитинство у дітей.
Друге завдання — це безпека наших сіл. Хочемо відкрити поліцейську станцію і встановити по всіх селах відеокамери.
Також майже готовий пекарний цех: шукаємо працівників, що будуть пекти хліб і булочки для громади. Активно беремо участь у проєктах. Бюджет громади невеликий, як і кількість населення — до 5 тисяч, тому шукаємо допомоги. На черзі проєкт з відкриття ЦНАПу, ремонту доріг, адже в період окупації нашими селами проходило багато військової техніки, і дороги зруйновані, а ми своїми силами не можемо їх відновити.
Також у планах розвитку є зелений туризм після закінчення війни. У нас тут ліси, ріки, музеї — є на що подивитися. Хочемо облаштувати громадські простори — наші люди обрали це як пріоритет — тож завдяки програмі «DOBRE» в усіх старостатах будемо створювати такі місця.
Ідей у нас дуже багато, енергії також, але потрібні кошти на втілення та партнери, які зможуть допомогти. Мріємо про великий спортзал і спортивне поле зі штучним покриттям у селі Вихвостів, бо діти там дуже люблять грати у футбол. Та найбільше мріємо, щоб закінчилася війна і ми перемогли. Я не вважаю, що нам важче зараз, ніж хлопцям на передовій. Це, мабуть, основний стимул. А ми плетемо сітки, кікімори, збираємо й передаємо їм одяг і продукти — наближаємо перемогу чим можемо.
–
