Іван Терещенко – студент першого курсу університету Чернігівщини, він мріє стати соціальним працівником та допомагати людям.
Під час повномасштабного вторгнення Іван активно волонтерив та допомагав жителям свого рідного міста Сновськ, звідки він родом.
А зараз хлопець – частина команди молоді, яка опікується надолуженням освітніх втрат.
Сновськ – маленьке містечко в Чернігівській області, яке має довгу історію. До повномасштабного вторгнення населення міста складало близько 10 тисяч людей.
«Сновськ – спокійне, повільне та тихе місце, у нас тут розташована найчистіша річка Європи, Снов. Всі жителі нашого містечка цим пишаються! Коли п’єш воду з-під крана і відчуваєш цей смак – радієш. Це не зрівняється ні з чим!» – так розповідає про своє рідне місто Іван Терещенко.
Іван навчається на першому курсі університету і мріє бути соціальним працівником. Захоплення цією професією почалося приблизно два роки тому, коли повз місто Сновськ пройшли російські окупанти, відрізали місто від сполучення з іншою частиною країни, а Іван став волонтером.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Білорусь будує військове містечко за 40 кілометрів від чернігівського кордону
Початок вторгнення
Сновська громада Чернігівської області – прикордонна. Цій громаді «пощастило» жити по сусідству і з Росією, і з Білоруссю. Тому з перших же днів вторгнення Росії в Україну Сновськ опинився під обстрілами.
Тут проходила ворожа техніка й колони окупантів. Затишні колись прикордонні села перетворились на небезпечну територію: щоденно відбувались обстріли та вибухи.
«Нас, можна сказати, «відрізало» від центральної України, – згадує Іван. – Формально ми були не в окупації, але окупанти пройшли нас і, ми опинились позаду них, відмежовані, у нас не було сполучення з іншими українськими містами, з Києвом».
Були перебої з їжею й водою.
«Нам вдалося вижити тільки завдяки тому, що навкруги нашої громади багато сіл і всі мають хазяйство, свою продукцію. Фермери допомагали!» – каже хлопець.
Початок волонтерства
«За кілька місяців до повномасштабного вторгнення я став стажером Молодіжної ради, – розповідає юнак. – Для мене це була відповідальна посада, я хотів проявити себе. І тому, коли очільниця Молодіжної ради, Оля, почала займатись волонтерством – я прийшов до неї одним з перших і запитав, чим можу допомогти».
Спочатку хлопець з друзями просто розвантажували гуманітарку: їжа, памперси, ліки, найнеобхідніше. Потім Іван приєднався на роздачу – шукали людей, яким допомога була справді необхідна.
«Через декілька місяців після початку вторгнення до нас почали приїжджати люди з інших регіонів – тимчасово переміщені особи. Так, в Сновськ теж «прилітало», але в порівнянні з іншими регіонами, тим же Черніговом, в нас було тихіше», – згадує Іван.
Люди приїздили абсолютно без нічого – просто в куртках, навіть без валіз.
«Досі пам’ятаю момент, коли в перші два тижні до нас пришла родина, де було дві маленькі дівчинки, приблизно 5 ти років, Варя і Леся.
Я побачив дитячі очі: дівчатка, яким ми дали іграшки – для них це було справжнє диво. У той момент я зрозумів, що мене дуже надихає допомагати людям і почав замислюватись про те, щоб отримати професію соціального робітника», – каже хлопець.
Вибір професії
«Я бачу свою місію в тому, щоб допомагати людям. Соціальний працівник – це людина, яка приходить на поміч іншим людям, але робить так, щоб вони могли впоратись самостійно.
Хочу бути спеціалістом в цій сфері, але не виключаю також, що буду пробувати інші заняття, адже мені багато чого цікаво» – ділиться Іван.
Зараз Іван разом з друзями реалізує проєкт на базі агенції міських ініціатив, де його команда виграла фінансування і тепер завдяки цьому може впровадити свою ініціативу.
«Наша команда називається Dream Team, – розповідає юнак, – і ми працюємо над проєктом «Освіта 2.0». Наша ціль – надолуження освітніх втрат, неформальна освіта. Ми хочемо приділити увагу саме позашкільній освіті, новітнім професіям, особливо в креативній сфері!
У рамках цього проєкту команда планує проводити тренінги та навчання з медіаграмотності та лідерства в сучасному світі.
–
Текст: Яна Алтухова, джерело: Українська правда
