За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Суспільне Чернігів
Лікар-ендокринолог Сергій Канунік з Харківщини працює у Прилуцькій центральній міській лікарні. У квітні він забрав родину з окупованої Балаклії. На Прилуччину переїхав до брата своєї дружини та вже за кілька місяців знайшов нову роботу. Лікар розповів Суспільному, як призвичаївся до нових умов та про життя в окупації.
Чоловік родом із Балаклії, що на Харківщині. Там прожив все своє життя. Він єдиний лікар-ендокринолог Балаклійської центральної клінічної районної лікарні. 24 лютого провів на роботі, хоча із телефонних дзвінків рідних із Харкова вже знав про повномасштабне вторгнення російської армії на територію України.
"Перший день, 24 лютого, в Балаклійській поліклініці минув спокійно. Ми працювали спокійно, виглядав у вікно – їздили машини, комунальники прибирали сміття", — каже Сергій.
Наступні три дні наявні у Балаклії об’єкти військової інфраструктури були під постійними бомбардуваннями. В цей час у квартирі лікаря впала підвісна стеля.
"Словами це не передати, це треба чути. Звук літака, який атакує, це щось середнє між уууііі. Ультразвук б’є по барабанних перетинках, дуже давить на психіку, і після цього вибух".
«Я ніколи так не радів українському прапору»: історія лікаря, який виїхав з окупованої Балаклії до Прилук. ФОТО: Суспільне Чернігів
2 березня Балаклію окупували російські війська. Починаючи з 3 березня та до кінця квітня лікар працював у Центрі надання первинної медико-санітарної допомоги: розподіляв гуманітарну допомогу, яка надходила від української влади. На той момент в Балаклії вже зник інтернет і робити призначення ліків через програму не було можливості. Це 450 інсулінозалежних хворих та дві тисячі із цукровим діабетом.
"Чорна форма. Це якийсь або спецназ, або кадрові військові. На БТРах, під російськими триколорами. Зайшли в місто й одразу захопили будівлю поліції".
В той час багато медиків переселилися до стаціонарного відділення та цілодобово надавали необхідну медичну допомогу цивільним.
"Я на чергуванні особисто бачив, як надавалася перша хірургічна допомога нашим пораненим – місцевим мешканцям, які стояли в черзі, щось «прилетіло» і швидка допомога доставляла їх в стаціонар", — говорить лікар.
Ліків та продуктів ставало все менше, зникли вода, світло, інтернет, а на зміну кадровим військовим прийшли сепаратисти із ЛНР, буряти, тувинці.
"«Асвабадітелі» в перший же день «звільнили» наші магазини від алкоголю. Особисто бачив, як в центрі міста «звільняли» магазин від взуття, шкарпеток та білизни. Брудні, злі, неголені, голодні, вдягнені хто в що: спортивні шапки, кеди, кросівки, брудний одяг, старі «калашнікови» ще радянського зразка. Ці вже почали творити «беспредел»".
«Я ніколи так не радів українському прапору»: історія лікаря, який виїхав з окупованої Балаклії до Прилук. ФОТО: Суспільне Чернігів
На території Балаклії через кожних 100-150 метрів діяли блокпости. На шляху до роботи тривалістю 10 хвилин лікаря могли зупинити до п’яти разів. На блокпостах перевіряли документи, шукали татуювання, далі – почали відбирати авто та телефони.
"Просто їде людина на автівці, стоять: «Вилазь. Максимум, що ми можемо для тебе зробити (російською мовою) – забирай речі, давай ключі й все!». Скотчем клеїли букву «Z» і ганяли по місту. П’яні «орки» влаштовували ралі й в цей час на очі їм було краще не попадатися".
На початку квітня Канунік разом із дружиною та 84-річною мамою остаточно вирішили евакуюватися. 7 квітня Балаклія була під обстрілами, а виїхали вони 9 квітня.
"Перший блокпост проїхали, на другому перевіряли не дуже ретельно: вже знали, що ми проїхали перший, на третьому трохи «помурижили». Взбісило питання: «А вы на Украину едете?». Хотів відповісти: «Так я їду на Україну з України». Я ніколи так не радів українському прапору. Наші українські хлопці навіть нічого не перевіряли, навпаки – швидше проїжджайте. Побачили харківські номери, українські паспорти. Швидше проїжджайте, бо може початися обстріл", — зазначив Сергій.
З кінця квітня Сергій Канунік мешкає у селі Антонівка Прилуцького району. Це мала батьківщина його дружини. Живуть у її брата. Із серпня працює на 0,5 ставки лікарем-ендокринологом у Прилуцькій центральній міській лікарні. До цього пройшов співбесіду та заміняв профільного лікаря поки той був у відпустці.
Яна Погоріла. ФОТО: Суспільне Чернігів"Сергій Іванович дійсно виявився професійним лікарем, він розвантажив наших лікарів-ендокринологів, які вже є, потягнулися пацієнти й людина вже виглядала інакше – мав професійну мету і в тому напрямку рухався", — каже директорка Прилуцької міської лікарні Яна Погоріла.
Весь час зв’язку із рідним містом лікар не мав, у травні його закрили повністю. 6 вересня Балаклію звільнили від російської окупації. 7-го під час вуличних боїв біля будинку лікаря розірвалася вантажівка із боєприпасами.
"Уламки розлетілися на стелю, зайнявся дах, він повністю згорів на цьому будинку. Постраждали всі квартири п’ятого поверху, трохи четвертий поверх".
Попри все Сергій Канунік мріє повернутися до рідного міста, проте конкретних планів не будує
"Цей «асвабадітель» вирішив звільнити нас від української мови, від нацизму. Досяг мети повністю навпаки: люди, які були лояльні до Росії, розмовляли російською навмисно перейшли на українську мову, щоб довести, що ми любимо свою країну, любимо свою мову, свою природу, танці, пісні, харчі – все українське!"
Детальніше дивіться у сюжеті:
