«Сільська рада знаходиться біля пам’ятника загиблим солдатам, але не російським…, нашим…». Такими словами документаторів чернігівського дому прав людини зустрів чоловік у селі Слобода, що знаходилося в окупації 25 днів, з 5 по 30 березня.
Місцеві мешканці багато страждань пережили під час окупації. В селі відбувалися і катування, і розстріл військовополонених ЗСУ, і мародерство, і зникнення мешканців – про це стало відомо із свідчень місцевих жителів.
Документатори дізналися про незаконне затримання людей та катування 6 місцевих, яких тримали у сараї однієї жінки. Про розстріл машини з цивільними, які намагалися виїхати із села, загиблого Павла. Про катування водія шкільного автобуса у магазині. Катування батька та сина за телефонний дзвінок та ще багато воєнних злочинів проти цивільного населення. Справжнє пекло тривало майже місяць у Слободі на Чернігівщині.
Дуже лякало людей розташування російських військових та техніки в безпосередній близькості з домогосподарствами. Декому навіть довелось жити в одному будинку з окупантами або переходити до рідних чи переїжджати з маленькими дітками до підвалів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Білорусь не атакуватиме Україну наприкінці листопада: в ГУР попередили про «вкиди»
Підлість, зухвалість і тотальна брехня – це все, що змогли побачити люди в окупації. «Поки один військовий пропонує бабусі принести води в хату, інший витягує картоплю з її погребу», – розповіли місцеві жителі.
Були навіть «кіношні» постановки з евакуацією групи місцевих з погребу до магазину в центрі села, в повністю контрольованому загарбниками населеному пункті та криками: «прикрой нас!»
Одна жіночка показала свою хату та двір, де базувалися більше 25 російських військових, де окупанти переховувалися у підвалі, готували та їли, спали, ховали свою техніку та потім – стріляли з неї… Після втечі, звісно, залишили багато бруду, а ще зруйнований гараж і кухню. Сусідній будинок був взагалі спалений. І таких прикладів в селі багато.
Наразі люди оговтуються, відновлюють свої будинки, заводять худобу та продовжують жити, і не хочуть більше згадувати «руський мір» та їх «звільнення». І вкотре, в черговому селі, після цих усіх пережитих подій ми фіксуємо у людей синдром «та нам ще пощастило».
–
