Війну недарма називають розлучницею. Багато родин назавжди втратили своїх рідних, окрім того, чимало сімей нині розділені. Реалії такі, що часто жінки з дітьми – за кордоном, а чоловіки залишаються в Україні.
Так, на жаль, триває вже довго, і люди змушені призвичаюватися до нових реалій життя, у яких найрідніші люди не поруч й емоційні зв’язки між подружжям потроху згасають. Тож багатьох нині турбує питання: як же зберегти родину на відстані. Ситуацію обговоримо з Юлією Примак, кандидатом психологічних наук, доцентом НУЧК імені Т.Г. Шевченка.
Пані Юліє, то чи існують якісь універсальні поради для родин, які розділила війна?
Мабуть, одразу всім хотілося б почути чарівний «рецепт нашвидкуруч» (що і як робити, говорити), ним скористатися, щоб він виявився правильним і ефективним для всіх. Але скажу одразу: такого не може бути апріорі. Всі ми різні, і ситуація в усіх нас до війни та й зараз складається по-різному, тому й універсальності такої не почуємо та ніде не прочитаємо.
Що можуть відчувати, переживати люди, коли вони перебувають на відстані?
Передусім – сум, смуток. Це природно і нормально. Але важливо уточнити: за чим людина конкретно сумує? Не загалом, а про що саме йдеться: за обіймами, словами, спільним побутом чи ще чимось. Іноді значущо сум розділити-розказати партнерові / партнерці. Навіть без порад, без дій – «просто слухай». Заразом відстань увиразнює у взаєминах усі проблемні моменти, що були до війни. Відтак може виявитися, що не так вже й боляче перебувати далеко одне від одного.
Багатьох також турбує почуття провини. Але не всі вміють пробачати, через що також руйнуються стосунки. Зауважу, що важливо запитувати себе: «Чого я ображаюся?» (особливо тоді, коли злість і агресія згасають після сварки), щоб потреба людини мала змогу в цьому разі бути усвідомленою, хоча б мінімально бути задоволеною, щоб незадоволеність не накопичувалася надалі.
Багато людей нарікають на невизначеність. Як із нею бути?
Невизначеність – неабиякий стрес-чинник. Але в наших реаліях ніхто не може забезпечити визначеність. Тому на слова: «Мені складно. Я втомилася або втомився. Мені так важливо почути, що це цінується тобою», сподіваюся, всі зорієнтувалися, щоб хотіла почути у відповідь людина. Але мудро говорити й відповідати не всі люди навчені.
Не всі емоційні стани, переживання партнерів у парі мною згадані, але це розглядається вже індивідуально. Безумовно, емоційні гойдалки можуть бути у партнера або партнерки значно частіше в умовах війни, в умовах дистанціювання. Важливо уникати надемоційності ситуації, але наразі це складно. Спілкування, коли з’являється почуття надії, віра в краще – значущі завжди. Допомагати одне одному знайти цей ресурс щирої підтримки – важливо.
.
