Під час вторгнення РФ в Україну велика частина Чернігівської області опинилась під окупацією. Неподалік міста Сновськ, за 23 км від кордону України з Росією та Білоруссю, російські військові викрали Анатолія Сірого, старосту села Нові Боровичі. Після деокупації слідів очільника села не знайшли, проте свідки вважають, що він перебуває в заручниках на території РФ.
Про викрадення Анатолія Сірого, старости селища Нові Боровичі: чому та як викрали, де він зараз. Розповідає журналістка Наталія Богута.
Як викрали Анатолія Сірого
Анастасія Багаліка: Що вам вдалося з’ясувати про викрадення старости села Нові Боровичі?
Наталія Богута: Я дізналася про цю історію, коли опитувала свідків у справах щодо викрадень, які офіційно підтверджені. Коли я їздила до міста Сновськ і проводила ці опитування, мені сказали: «А ви ж знаєте, там у нас в селі Нові Боровичі старосту викрали?». Я зацікавилася. І звичайно потім знайшла контакт. Домовилась, що приїду до дружини викраденого старости, і ми поговоримо про історію її чоловіка детальніше.
Я приїхала, ми з нею зустрілися. Дружина Анатолія сказала, що з початку повномасштабного вторгнення він перебував у селі. Не злякався, нікуди не тікав. Працював і багато робив для того, щоб село було забезпечене необхідними харчами, щоб була охорона громадського порядку. Коли шли колони росіян, він намагався з ними боротися, а потім йти на якісь певні переговори для того, щоб вони не окуповували його село. І дійсно, до 29 березня, моменту його викрадення, окупантів в селі не було. Вони базувалися в сусідніх населених пунктах. Серед окупантів були представники ФСБ, які вели розслідування та пошук тих, хто може їм заважати. До них потрапила інформація про те, що Анатолій Сірий є патріотом, виступає за незалежну Україну та заважає їхній «спеціальній операції». Тому 29 березня 2022 року окупанти заїхали машинами до села і викрали його з робочого місця в сільській раді.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спроба прориву кордону України: у ЗСУ розповіли деталі бою з російськими диверсантами в Чернігівській області
Анастасаія Багаліка: Відбулося це вже тоді, коли окупанти з півночі України відступали. Коли вони покидали Київщину, Чернігівщину, Сумщину, масово гребли з собою людей, як правило цивільних. Правильно?
Наталія Богута: Так. Окупанти поводилися доволі зухвало і нахабно. Виламували двері в тій сільраді, хапали людей, допитували. У нас є інформація від свідків, які кажуть, що 29 березня жінки приїжджали до селища Вишневе, де в місцевій школі був пункт утримання цивільних чоловіків. Жінки намагалися зрозуміти, чому чоловіків тримають та коли їх відпустять. І 29 березня вони ще нібито були на місці. Але вже 30-31 березня окупанти дуже спішно залишали усі селища. Ми думаємо, що вони вантажили людей на автомобілі, вантажівки, і вивозили їх через Білорусь або напряму в Росію.
«Старости селищ для окупантів часто були пріоритетними цілями»
Анастасія Багаліка: Анатолій Сірий єдиний, кого викрали в Нових Боровичах?
Наталія Богута: Свідки мені підтвердили, що інших чоловіків затримували, допитували, певний час утримували, але потім відпускали. І лише Анатолія Сірого не повернули. Хоча йому обіцяли, що його відпустять, якщо він виконає їхню умову — прибрати з дороги дерева, які заважали проїхати колоні російської техніки. Дружина Анатолія розповідає, що Анатолій збирав односельців і вони разом повністю завалили прохід до Нових Боровичів – на початку й у кінці села – щоб не змогла заїхати ворожа техніка. За її словами, росіяни передавали старості, щоб він розібрав завали. Той відмовлявся.
Старости селищ загалом для окупантів були пріоритетними цілями. Маємо опитування старости села Замглай, якого також взяли в полон. Я особисто розмовляла з ним. Над ним знущалися дуже жорстоко, але через 2 доби відпустили — викинули напівживого. Для росіян було важливо, щоб влада або перейшла на їхній бік, або зберігала нейтралітет стосовно них. Я думаю, ФСБ мали певні списки представників влади в різних селах та селищах і могли їх знаходити, залякувати, або викрадати.
Де зараз викрадений староста?
Анастасія Багаліка: Чи є інформація щодо того, куди вивезли Анатолія Сірого?
Наталія Богута: Єдиним слідом на даному етапі було прізвище Сірий, яке чули в Тульській виправній колонії №1, куди росіяни вивезли багато представників цивільного населення з Чернігівської області.
Рідні Анатолія кажуть, що правоохоронні органи досі не мають ніяких результатів. Вони дуже обурюються цією роботою, яка триває так довго і досі не дає ніяких висновків і свідків. Ну як без свідків? Коли людину кудись везуть машиною, то завжди є люди, які це бачили. Це ж село. Там були люди. Те, що сім’я досі не може дістати ніяких даних від слідчих, не дуже приємна історія.
Дружина зверталася до всіх державних органів. Але проблема в тому, що оскільки свідків немає, то Національне інформаційне бюро може сказати лише «на даному етапі ніякої інформації не маємо». Анатолій Сірий в очах держави не є заручником. Тому що він не підтверджений Червоним Хрестом та СБУ. Коли держава агресор дає дозвіл, то представники Червоного Хреста заходять до певного місця утримування, тобто до в’язниці, і зустрічаються з українськими цивільними та військовополоненими. Оскільки в СБУ не було особистого контакту з полоненим Анатолієм Сірим, то вони кажуть, що ми не можемо підтвердити його утримання в полоні, адже у нас про нього інформації немає.
На жаль, з нападом країни-агресора виникло дуже багато питань у держави та правоохоронних органів. Ці питання розв’язуються місяцями. Люди виписку з ЄРДР (Єдиний реєстр досудових розслідувань) можуть отримувати місяцями. Вони не знають, куди їм звертатися. Існує плутанина — і це проблемою. Люди, з якими я говорила, кажуть, що не завжди розуміють, хто веде їхню справу: СБУ, місцева поліція, або ж декілька відділів одразу. І всі вони відправляють людей до інших відділів. Це правда. Так відбувається. Людей дуже шкода в таких ситуаціях.
Наразі дружина Анатолія Сірого каже, що справа її чоловіка все ще знаходиться в Корюківському відділку поліції Чернігова. Дивлячись на всю цю ситуацію з пошуками, незрозуміло, чи шукають його взагалі.
–
Джерело: Громадське радіо
