Свій волонтерський штаб у Чернігові Світлана організувала неочікувано для неї самої. З кінця лютого та до початку квітня місто було в облозі, постійно обстрілювалося, а навколо повсюди тривали бої. Світлана та її чоловік — зі східної околиці Чернігова, мікрорайону Бобровиця. Волонтери туди не приїжджали: було надто небезпечно, навіть на блокпостах не пропускали в тому напрямку. Тож місцевим довелося самоорганізовуватися.
Вже в перші дні бойових дій Світлана познайомилася з військовими та почала готувати їм їжу. Спочатку вона робила це вдома, а з вікна спостерігала, коли можна спуститися на вулицю: якщо військові ходять по дорозі, значить, все умовно спокійно. Однак незабаром не стало електроенергії, тож готували всі просто неба.
Разом із сусідами знайшли казани та дрова, варили їсти попри те, що над головою літали снаряди. «Щось летіло — ми пригиналися та розуміли, що вже нікуди не втечемо. Тож продовжували робити засмажку», — пригадує Світлана.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Батько загиблого нацгвардійця з Чернігівщини отримав орден «За мужність ІІІ ступеня»
Неподалік від Бобровиці була переправа через Десну. Коли російські війська її повністю розбомбили, українські військові прийшли до підвалу, де переховувалися Світлана та її сусіди. Як каже жінка, це допомогло їм вижити: на той час вже не було ані світла, ані води, тоді як ЗСУ постійно допомагали цивільним з провіантом. Також давали мешканцям Бобровиці бензин, щоби ті могли з’їздити до центра Чернігова за водою та хлібом.
На початку квітня російській армії довелося відступити з Чернігівської області. Тоді українські військові поїхали, але залишили Світлані та її сусідам багато їжі: мішки з цукром, макаронами, картоплею, буряком. Тож жінка почала роздавати провізію усім, хто її потребував — а таких у Чернігові було чимало. Так підвал Світлани випадково став місцем, куди продовжили за звичкою зносити різну гуманітарну допомогу: їжу, одяг, побутову хімію. А вона координувала надходження й розподіляла їх.
Зараз запит на гуманітарку в Чернігові вже значно менший, місто повертається до життя, а люди намагаються відбудувати своє житло. Проте Світлана продовжує допомагати з більш конкретними запитами: наприклад, до її волонтерського центру в підвалі все ще можна звернутися за необхідним посудом чи одягом — і люди поділяться своїми речами.
–
Джерело: www.uastories-pic.com
