Історія шахових змагань Чернігівщини. 6. Студент Микола Вербицький

Про Миколу Михайловича Вербицького (1894-1977), легенду чернігівських шахів, знаємо, здається майже все: скільки років очолював гуртки, скільки підготував розрядників і кандидатів у майстри, скільки інструкторів та суддів. Між тим його рання біографія видається підозріло розмитою і залишає більше питань, аніж дає відповідей.

Вербицьці – цілком чернігівське прізвище. Однак видається, що народився Микола Михайлович все ж таки в Петербурзі (куди, скажімо, могли переїхати його чернігівські батьки). Принаймні, у чернетках його записів, зроблених з нагоди чергового ювілею, зазначено: «В Чернігові – з 1920 року». Та й у метричних книгах Чернігова відшукати запис про народження не судилося. Шахова громадськість міста широко відзначала 75-ти і 80-річний ювілеї М. Вербицького, водночас рік народження все ж викликає певні сумніви. У звітах 1950-х стояв то 1897, то 1896 роки. І черговий запис у чернетках: «Навчився грати 1907 (11 років)». Що якось не стикується із загальноприйнятим 1894 роком народження. Це при тому, що Вербицький педантично рахував свій стаж на будь-якій посаді: вказував і скільки років працював, і скільки місяців, і навіть скільки днів. Не в його стилі такі помилки чи недомовки. Одним словом, питання залишаються…

Отже, грати в шахи Микола Михайловича навчився в доволі юному віці як для тих часів. Навчався в Гатчинському реальному училищі й саме там виграв свій перший турнір у 1909-му. Згодом навчався в Петербурзькому технологічному інституті, який і став для нього справжнім шаховим університетом.
Наприкінці першого десятиліття ХХ ст. студентське шахове життя в столиці імперії переживало справжній бум. У політехнічному інституті гурток нараховував до 80-100 і більше чоловік (вступна плата становила 50 копійок, щомісячна 15). Вочевидь, не відставав і технологічний інститут, який у матчевих зустрічах 1909 року переміг політех і розійшовся миром з університетом, а на першій дошці тоді грав Григорій Левенфіш, майбутній гросмейстер і дворазовий чемпіон СРСР.
Вербицький «виділився в студентських турнірах Петербурзького шахового зібрання 1912-1913 років», зазначає виданий у 1929 році «Словник шахіста». От тільки саме на ці роки припадає справжня «яма» в тогочасній шаховій пресі. Остаточно припинило вихід «Шахматное обозрение» (1910), яке якраз багато і детально писало про шахові змагання пітерських вузів. Одеські «Шахматы» (1911) протрималися лише два номери. Їх естафету підхопив московський «Шахматный вестник» Олексія Алєхіна (1913-1916). І хай не в тому обсязі, та все ж таки торкався студентських змагань. Завдяки чому й маємо результати одного турніру за участю Миколи Вербицького.
У січні 1914-го в Петербурзі розпочався доволі масштабний студентський турнір, присвячений 10-річчю Петербурзького шахового зібрання. Учасників розподілили на три більш-менш рівнозначні групи, по два переможці яких виходили в фінал. Грали приблизно двічі на тиждень, тож груповий турнір тривав понад місяць, до 28 лютого.
Вербицький на пів-очка відстав від двох переможців, тож у фінал не пробився. Але продемонстрував досить потужну гру. Розпочав з перемоги над Шульце (який потім видасть серію з п’яти перемог поспіль), однак потім білими поступився Гонсіоровському (3 місце в чемпіонаті Одеси 1918-го). Далі була серія із трьох нічиїх, зокрема з обома переможцями – Пухальським і Романовським. На фініші Вербицький здобув одна за одною чотири перемоги, однак лідери також не розслаблялися і очкове відставання вдалося скоротити всього наполовину. Петро Романовський (1892-1964), ще один майбутній дворазовий чемпіон Союзу, тоді лише розпочинав сходження, але вже демонстрував потужну гру і його успіх сприймався як належне. А от результат Йосипа Пухальського (1890-1951) став певною сенсацією, це був один із його перших турнірів. У подальшому здобуде славу бібліографа й колекціонера. Та як би там не було, а Микола Михайлович виступив гідно і підтвердив невипадковість результатів двох попередніх років.
«Відносна невдача фон-Фреймана пояснюється тим, що він недостатньо оцінював своїх суперників, середній рівень сили яких доволі високий, – коментував журнал «Шахматный вестник» 2 місце в іншій групі відомого шахіста, переможця кількох пітерських турнірів. – Про останнє свідчить і те, що за фіналом залишились Вербицький, Лютов і Модель, які вже також мали більш або менш серйозні успіхи»
Вочевидь, саме в студентські роки Вербицький здобув високу як на тоді першу категорію. А незабаром розпочалася Перша світова війна і в країні стало не до шахів. Одних мобілізували на фронт (здається, в їх число мав потрапити і Микола Вербицький), інші пішли добровольцями. Тож поступово шахове життя практично завмерло.

У статті російської Вікіпедії про Ігоря Ельвова його наставника Вербицького названо «організатором шахово-шашкових гуртків у Ленінграді на початку ХХ століття», що певним чином перекручує реалії. Микола Михайлович справді перебував тоді у російській столиці (в тому числі й шаховій), де гуртки вже давно були організовані. Їх створенням він займеться саме на Чернігівщині.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
спеціально для «Чернігівського формату»

Таблиця студентського турніру в Петрограді, 1914 рік

Микола Вербицький в експозиції Музею історії Лісковиці

Микола Вербицький спостерігає за партією юнацької першості області. 1936 рік

Источник: format.cn.ua