Широкомасштабне вторгнення російських військ в Україну стало випробуванням для всього українського народу, як для тих, хто зі зброєю захищав українську землю, так і для тих, хто надавав усіляку допомогу українським захисникам. Багато хто з мешканців Чернігівщини втратив найдорожчих людей, житло та майно під час російської навали. Про те, як згуртувалися місцеві мешканці Новобілоуської територіальної громади Чернігівської області, до якої впритул підійшли рашисти, та як виживали в ці важкі часи, дізнавався кореспондент АрміяInform.
Новобілоуська територіальна громада Чернігівської області — одна з наймолодших і найбільших тергромад на Чернігівщині. У 2019 році була створена та об’єднала десять старостинських округів, до яких входять 22 села Чернігівського району. Її керівник — 30-річний Дмитро Федоров, наймолодший обраний сільський голова області. Громада налічує понад 12 тисяч мешканців.
Початок вторгнення та облога Нового Білоуса
Минув уже майже рік відтоді, коли російські окупаційні війська відступили та залишили чернігівську землю, але для місцевих мешканців села Новий Білоус період обстрілів та бомбардувань стоїть і нині перед очима.
— Перше, що ми зробили — це зібрали резервістів та відправили до Чернігова, хоча була вже інформація, що ворог дуже швидко просувається та обстрілює як місто, так і його підступи. Близько 13:30 перша російська колона вже наближалася до Чернігова та була в декількох кілометрах від нього, — каже Новобілоуський сільський голова Дмитро Федоров.
З його слів, у ніч з 24 на 25 лютого він разом зі старостою сусіднього села виїхали назустріч з нашими військовими, аби провести координацію своїх дій. Не дивлячись на те, що на той час ворог уже вів шквальний вогонь у бік села та міста Чернігова як з «Градів», так й іншої стрілецької зброї, і було вже багато знищеної російської техніки, чоловіки все ж не злякалися і після отримання настанов вирушили назад.
Надалі задля безпеки людей усі котельні у громаді були зупинені, а документи, що зберігалися в сільраді, роздали мешканцям, щоб у разі можливої окупації села рашисти не знайшли їх. Адже на території громади проживало близько 160 учасників АТО/ООС, які могли одразу ж зазнати переслідувань і катувань.
Уже на другий день війни в Новому Білоусі зник зв’язок та світло. Тож жити стало важче. Керівництвом громади було обладнано укриття, яке вміщувало близько 150 мешканців громади, які щоденно вночі та під час масованих обстрілів ворога переховувалися там.
Тоді шлях до Чернігова вже був перекритий росіянами, проте в Новий Білоус вони не заходили.
Як затримували російського диверсанта
Дуже допомагало керівництву громади місцеве населення, яке залишилося в селі.
— Так, 25 лютого до мене прибігла жіночка і повідомила, що по селу ходить підозрілий чоловік у цивільному одязі й оглядає хати, — розповідає Дмитро Федоров. — Я на той час залучив до виконання певних завдань у селі чоловіків, які вже мали бойовий досвід або проходили військову службу. І цього разу ми з одним із них виїхали, аби перевірити незнайомця.
Як зазначив Дмитро Федоров, чоловік був одягнений в одяг не його розміру. На вимогу представитися та зупинитися — він взагалі не реагував. Тож голова разом із мешканцем села наздогнали його та провели обшук.
Під час обшуку в незнайомця знайшли різноманітні запчастини до мобільних телефонів, дроти, електромеханічні плати, зошит та ручки з олівцями. Він навіть української мови не розумів. У поясненнях чоловік постійно плутався із своїм ім’ям, казав, що служить у «Десні», проте навіть військових українських звань не знав.
— Ми затримали його і передали представникам органів СБУ. Як пізніше я дізнався — цей незнайомець був зі складу російської диверсійно-розвідувальної групи, — повідомив Дмитро Федоров.
Цей випадок став передумовою для того, аби в селі організували патрулювання вулицями, задля виявлення небезпеки з боку ворога, запобіганню мародерства та дотримання режиму світломаскування, адже багато хто в селі використовував вночі свічки, і це могло б стати мішенню для ворога.
Ворог гатив по селу з «Градів»
Згодом у Новому Білоусі поряд із світлом та зв’язком зникла й вода. У той час мешканці наповнювали водонапірну вежу за допомогою генераторів. Води вистачало на 2 дні…
Міст, що був поруч та з’єднував Новий Білоус із Черніговом, підірвали наші військові, аби зупинити ворожий наступ.
— На 4 день війни просто посеред дня рашисти почали гатити по селу з «Градів». Від мене такий боєприпас упав на відстані 50 метрів, — каже Дмитро Федоров. — У будинку, куди влучили, на щастя, нікого не було, господаря врятувало те, що в цей час він спустився у підвал за картоплею. Інші шість реактивних снарядів впали на пасовищі, де також не було людей. Завдяки вмілим діям мешканців пожежу ми вчасно загасили. Проте ворог на цьому не зупинився і через 20 хвилин здійснив повторний обстріл села «Градами».
Під час таких обстрілів була пошкоджена газова труба, але мешканці села, які розумілися в цьому, дуже важким способом газ знову запустили.
Тоді вже був і перший важкопоранений місцевий мешканець, якому уламками посікло ноги. Жителі села транспортували його на двоколісній тачці до будівлі сільради, де надали першу допомогу.
— До того, як я обійняв посаду голови, був фельдшером, тож ці знання стали тоді у пригоді, — розповів селищний голова.
Потім четверо місцевих мешканців, ризикуючи своїм життя, через пасовище доставили пораненого, якому було вже близько 70 років, до лікарні у Чернігів. Цей шлях у 3 кілометри був дуже небезпечний, адже там неподалік було місцеве сміттєзвалище, яке росіяни постійно обстрілювали, вважаючи його стратегічним військовим об’єктом.
Новий Білоус тоді перебував практично в облозі, але місцеві мешканці за допомогою залізобетонних плит та дерев’яних дощок збудували місток, який виручав їх аж до відступу росіян з області.
— Цей місток — своєрідна дорога життя. Через нього ми направляли поранених до лікарень, виїжджали власними автівками до міста, хоча і ризикували, адже він був неподалік пасовища, яке росіяни постійно прострілювали. Проте він став майже єдиним шляхом, аби потрапити в Чернігів, — підкреслив Дмитро Федоров.
Авіаційне бомбардування та незламність українського народу
Важкий період у житті мешканців села розпочався з 3 березня минулого року.
— Цього дня велика російська колона пройшла вздовж села, і наші військові її обстріляли. У відповідь рашисти почали гатити по нас з усіх видів зброї — працював танк, бтр та інша «стрілкотня». Вщент був знищений один будинок. Людей, які намагалися його загасити, теж обстрілювали, один з них загинув. На щастя, мешканців у цьому будинку не було, але для нас цей день став чорним — загинув перший житель села, — пригадує голова сільради.
Поряд з цією втратою було влучання ще в один будинок, де перебувала ціла родина — чоловіка важко контузило. Згодом він, його мати та тітка померли, вижила лише дружина.
Та і цього російським вбивцям було замало. Вони заїхали до місцевого фермера, що проживав на околиці села, постріляли його собак, забрали особисті речі й телефони. Російські диверсанти тоді виносили цінні речі, меблі, одяг, взуття, їжу з осель людей, які жили на околиці села. Але в центр села вони не заходили.
Географічно Новий Білоус розташований в ямі й відрізаний річкою — ворогу було не вигідно заходити в саме село, адже там вони перебували б як на долоні й були б зручною мішенню для наших військ. Аби закріпитися поблизу села, росіяни виставили свій блокпост на відстані 400-500 метрів від населеного пункту, де перевіряли людей та машини, які рухалися вздовж траси.
Водночас наші позиції були на такій же відстані, але в інший бік. Тож місцеві мешканці перебували практично на лінії вогню. Українські захисники про це добре знали і вогонь в цей бік не вели, проте для рашистів не було нічого святого.
— Патрулювати село в цей час ми вже не наважилися, адже це було дуже небезпечно, лише охороняли підвали, де перебували діти, жінки і чоловіки похилого віку. На превеликий жаль, було десь півтора десятка мешканців, які контактували з росіянами, списки цих людей ми вже передали до відповідних органів. Деякі з таких зрадників, які ще у 2000-х роках переїхали з білорусі, топили їм лазні, готували їжу і згодом з ними ж поїхали, — каже Дмитро Федоров.
Окупанти, які були поблизу села, розмовляли суржиком та шукали військового, який свого часу з ними проходив службу. Деякі мешканці вважали, що це були військові саме з білорусі.
Водночас місцеві жителі намагалися в будь-який спосіб нашкодити рашистам.
— Був випадок, коли росіяни «віджали» в місцевого мешканця із сусіднього села мікроавтобус і десь по дорозі зупинилися та відійшли, а повз проходив чоловік з цього ж населеного пункту — заглянув у машину, а там цілий мішок з гранатами. Він взяв його і викинув неподалік у річку. Мешканці з іншого села моєї громади навіть намалювали докладну карту з ворожими позиціями і переслали нашим армійцям. У підсумку склади з боєприпасами, уся техніка та їхній штаб були знищені, — згадує голова сільської ради.
Найважче місцевим мешканцям Нового Білоуса стало тоді, коли ворог почав бомбардувати село з літаків. Так, 13 березня рашисти скинули 6 авіабомб по селу, 2 влучили в місцеву школу, решта в житловий сектор. Тоді були і поранені, і загиблі.
— Немає жодного села в моїй громаді, яке б не було в окупації. Хтось більше, хтось менше. Сподіваюся, що це ніколи не повториться, а якщо повториться — ми до цього повністю готові. За цей час я багато чого дізнався про своїх людей. Люди виносили з хати все, щоб допомогти нашим військовим прогнати окупантів, — зазначає насамкінець Дмитро Федоров.
Загалом за час тимчасової російської окупації у Новобілоуській громаді загинули 42 мешканці, повністю знищено 47 будинків, 2 школи та 2 дитячі садочки, 405 будинків були пошкоджені. За підрахунками місцевих жителів 03 квітня 2022 року, коли закінчилася окупація, близько 1800-2200 одиниць ворожої техніки відступали в бік російського кордону.
Фото автора та Новобілоуської ОТГ
Відео автора
Джерело: Армія.info
–
