Торік рано-вранці 24 лютого мирних українців змусили прокинутися звуки вибухів ворожих ракет і страшна звістка про початок повномасштабної війни. Відтоді минув рівно рік і відбулося як дуже багато гірких подій, так і наші різні перемоги. Але безперечно, життя кожного українця змінилося.
Ось кілька історій чернігівців, як жилося упродовж року.
Сергій Павленко, відомий історик, журналіст
Ще 18 березня 2022 року вибралися з дружиною на село. Життя, звісно, змінилося… Війна збільшила витрати, яких раніше не було: павербанки, сонячні ліхтарі, обігрівачі, заготівля дров, акумулятори, створення різних запасів про всяк випадок. Постійне переживання за буття найрідніших, племінників, які на фронті… Наші ЗСУ запевняють, що ми під захистом. Тому я вірю і сподіваюся, що війна цього року завершиться нашою Перемогою!
Денис Данилов, волонтер зі Сновська
Я нікуди не виїжджав. Натомість від початку повномасштабного вторгнення вивозив жінок із дітьми в більш безпечні місця. На окуповану територію доставляли ліки та все необхідне для маленьких дітей.
Із родиною розсталися, вже скоро буде рік, як живемо окремо, вони за кордоном.
Багато моментів зосталося, про які ніколи не хочеться згадувати, але вони завжди з нами залишаться.
Напевне, основною подією минулого року стала та, що вдалося об’єднати багато людей задля однієї мети – скорішого миру в нашій державі. Це про плетіння маскувальних сіток, в’язання шкарпеток і поясів, виготовлення свічок.
Ми організувалися та їздимо у військові частини на відновлення техніки великої. З вересня до січня будо зроблено п’ять двигунів для важкої техніки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чернігівка Вікторія Апанасенко, яка представляла Україну на «Міс Всесвіт», виходить заміж
Максим Блакитний, кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи Чернігівського історичного музею імені Тарновського
Був увесь час у Чернігові, нікуди не їздив. Але ж, хочу зазначити, що війна в Україні з 2014 року. Тоді гаряче тільки на сході було, а зараз – усюди. Основні події 2022 року для мене – це деблокада міста, збір артефактів про війну, одразу після того, як ворога вигнали з території Чернігівщини, та формування нової музейної виставки. Збирали все, що можна було взяти та довезти.
А під час блокади Чернігова і деякий час після неї розвозив велосипедом гуманітарну допомогу по місту тим, хто її потребував. А колись і воду треба було набрати, чергу вистояти. Але я себе волонтером не вважаю: мав можливість, то й робив.
Майбутнє вбачаю у боротьбі – треба битися і бити, бо кацапи тільки це розуміють.
–
Ірина Осташко
