За інформацією: Суспільне Чернігів.
Владислава Шаманіна. ФОТО: Суспільне Чернігів
Зробили ремонт. Сільський будинок без зручностей перетворили на комфортне для себе житло. Провели воду, зробили душову, туалет, кухню. На початку нового року сталася пожежа. Займання помітила 84-річна бабуся о 4 годині ранку. Владислава, Іван та їх трирічна дитина тоді спали в сусідній кімнаті.
Стеля у будинку Шаманіних у селі Будище після пожежі. ФОТО: Суспільне Чернігів"Тут було красиво, повірте, вона спала там собі. Каже, мабуть, хтось в туалет пішов, що світло мерехтить, мерехтить і мерехтить, і щось тріщить. Вона побачила і почала кричати: пожежа", – каже Іван Шаманін.
Саме це, кажуть, врятувало родині життя.
"Будинок згорів – це ж не ми згоріли. І дитина в нас здорова, і ми здорові, і бабуся. І, коли я виводила дитину, застьобувала їй куртку, я вже почула, що в мене болить носоглотка. Але я зрозуміла, що ми встали якраз в той момент, щоб вивести бабусю, дитину", – згадує Владислава.
Будинок після того, як загасили пожежу. ФОТО: Суспільне Чернігів
Рятувальники загасили пожежу. Вогонь встиг пошкодити дах, але залитий водою будинок став непридатним для життя.
"Нам сказали, мінімум двісті тисяч гривень треба, щоб дах зробити, але ж незрозуміло, що з будинком, бо 4 тони води залили сюди",– каже говорить Іван.
Йому та Владиславі по 25 років.
Владислава та Іван Шаманіни. ФОТО: Суспільне Чернігів
Після повномасштабного вторгнення Владислава з дитиною виїхала до Німеччини. Але згодом повернулась у Нікополь до чоловіка. Влітку 2022 року, коли почались обстріли міста російською армією, вирішили їхати звідти уже разом.
"Ми не знали, куди нам їхати. Грошей в нас не було, щоб їхати і знімати у Львові чи на західній Україні, але нас сюди кликали, тітка чоловіка, і тут є наша церква", – розказує Владислава.
Так потрапили в Будище, село на кілька сот жителів, серед лісу, у прикордонному з Росією районі. Квартиру на п’ятому поверсі поміняли на сільську хату без зручностей.
"Коли ми увійшли в цей будинок, я заплакала, кажу: куди ми приїхали – навіщо. Тут все село прибігло, розвантажують нам речі, а ми просто стоїмо, отакі очі. А вони розвантажують, підтримка була максимальна. А ми думаємо: може розвертатись – і назад?", – згадує Владислава.
Іван та Владислава у будинку. ФОТО: Суспільне Чернігів
Проте в селі освоїлись. Владислава влаштувалась вчителькою у школу, а Іван пробує бути фермером.
"Я працював в офісі – нічого важче мишки не підіймав, а тут: лопата, граблі сапка. Ми картоплю, моркву, помідори саджали, горошок, буряк. У нас зараз у погребі все є, щоб Їсти, жити. Ми на виплати ВПО жили і з того, що ми заробили на городі своєму. Курочок ми завели, у нас 40 курочок, і ми продаємо яєчки", – говорить Іван.
Кури у господарстві переселенців. ФОТО: Суспільне Чернігів
Після пожежі питання "чи залишатись в селі?" виникло знову.
"Ми думаємо. Шукаємо варіанти. Ми хочемо спробувати ще раз, тому що нам хотілось би залишитись в цьому селі".
Щоб залишитись, треба знайти новий будинок.
"Дивилися будинки: або він дуже дорогий, бо він того вартує, або, наприклад, 10 тисяч доларів, але він того не вартує. Дуже важко знайти будинок – на даний момент сюди багато людей повиїжджало з міст. Просто шукаємо будинок, щоб була нормальна ціна і нормальний будинок".
Владислава та Іван у селі Будище. ФОТО: Суспільне Чернігів
Частину суми на будинок Іван та Владислава уже зібрали. Допомогли родичі, релігійна громада і жителі Коропської громади.
"Ми нікуди не звертались. Ми і не хотіли, бо розуміємо, що така ситуація взагалі в країні, що нам ті гроші або військовим".
Незнайомі люди почали допомагати, кажуть Шаманіни, після того, як про їхню історію розказав місцевий блогер, Володимир Лучко.
"Це був другий день після пожежі, і ми не хотіли нікому казати. Це дуже соромно, нам і зараз соромно. Бо це ненормально збирати гроші, з протягнутою рукою стояти. українці звикли самі заробляти і за свої гроші купувати їжу, одяг, а тут тобі все дають, у мене зараз аж мурашки по шкірі. Ми дуже вдячні, я плакала кілька днів через це".
Шаманіним надали притулок знайомі. Дві родини, дев'ятеро людей, живуть тепер разом у будинку в Будищі.
Ольга. ФОТО: Суспільне Чернігів"Ми завжди готові в свій дім приймати тих, кому потрібна допомога. Ми взагалі повинні всі допомагати один одному, такий час – війна",– каже місцева жителька Ольга.
