Олег ЯРОШЕНКО 32 роки, реконструктор, археолог Народився 13 лютого 1989-го в селі Рожнівка нині Ніжинського району на Чернігівщині. Батько працював інженером, мати – медсестрою. Після закінчення Інституту історії, етнології та правознавства імені Олександра Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю ”Археологія” працював там молодшим науковим співробітником. Керівник студії з ткацтва в Чернігівському обласному центрі народної творчості. Учасник міжнародного об’єднання реконструкторів Red wing. Відтворює взуття та елементи костюма епохи раннього Середньовіччя. Найбільше враження справили книжки ”Гобіт” і ”Володар перснів” Джона Толкіна. Улюблена страва – смажена картопля. У шлюбі. Дружина 30-річна Ольга – реконструктор. Живе в Чернігові.
Повернутися в сучасне життя з часів Середньовіччя – як прийняти контрастний душ
Черевики шили двома голками
На фестиваль історичного фехтування “Коровель” під Черніговом поблизу давньоруського городища Шестовиця потрапив 2006-го. Там якраз розкопали скандинавське поховання. Побачив ритон – ріг для пиття, меч, залишки кінської збруї, оздобленої сріблом, і зрозумів: археологія це моє. Вирішив здобути вищу освіту за цією спеціальністю.
У вологих ґрунтах одяг і взуття зберігаються тисячу років
Найближча мені давньоруська історія – період Х–ХІ століть. Це так звана епоха вікінгів на території України. Обладунків тоді було небагато. Тому якщо воїн не вмів битися, то швидко гинув. Князівське ополчення складали вільні люди. Вони брали активну участь і в політиці – без згоди громади важко було вирушити в похід на чужі землі. Через 200 років, коли настали часи лицарства, основну частину війська становила вже не піхота, а кавалерія. Пересічний містянин не міг піти в таку армію, бо мати коня й обладунки було задорого. Тоді почали змінюватися пріоритети: якщо в Х столітті еліта залежала від народу, то в ХІ народ починає все більше залежати від еліти.
На фото – подружжя Ольга й Олег Ярошенки з Чернігова – учасники міжнародного об’єднання реконструкторів Red wing. Захоплюються давньоруською історією Х–ХІ століть. Відтворюють одяг і взуття епохи раннього Середньовіччя.
Романтика раннього Середньовіччя спонукала зайнятися історичною реконструкцією. Але відтворити одяг тих часів непросто. Зображень мало. Виручають археологічні джерела. Цікаво вивчати інформацію з розкопок поховань. Чимало таких знахідок на території, що прилягала до Балтійського моря. У вологих ґрунтах довше зберігаються матеріали органічного походження – тканина та шкіра. Допомагають писемні джерела, наприклад нотатки арабського мандрівника Ібн Фадлана.
Одяг тих часів був простий і продуманий. Чоловічі сорочки шили довжиною до коліна. У практичності тодішніх речей переконався на власному досвіді під час історичних походів і фестивалів. Якщо в 40-градусну спеку йти полем у спідньому лляному одязі й у вовняному верхньому, то створюється ефект термоса – почуваєшся комфортно. Таке вбрання актуальне й під час походів на кораблях і човнах.
Спершу разом із дружиною виготовляли історичне вбрання для себе й одноклубників. На фестивалях його побачили інші реконструктори й почали замовляти. Ольга шиє сорочки, свити, штани, валяє з вовни шапки, плете голкою шкарпетки й рукавиці. Я виготовляю онучі та шкіряне взуття – шкари.
“Князівське та боярське взуття робили зеленим, жовтим або червоним”.
Мій дід Петро вмів працювати зі шкірою. Я спостерігав за ним і трохи навчився. Багато інструменту залишилося у спадок.
Перше взуття тестувала дружина. Просив, щоб приміряла, дивився чи добре сидить на нозі, чи зручне.
У давньоруський час черевики шили одразу двома голками. Нитки ніби дублюють одна одну, не переплітаючись між собою. Такий шов був міцніший за сучасний машинний. Нитку обов’язково треба вощити чи смолити, щоб краще затягувалась і не розпускалася. Деякі реконструктори використовують лляну, як тисячу років тому. Але це непрактично в сучасних реаліях. Навіть при обережному використанні вона трухлявіє і рветься. Раніше купував нитки на фестивалях за кордоном. Зараз користуюся старими запасами, бо другий рік за межі України не виїжджаю.
Для шкар здебільшого використовую коров’ячу шкіру. Фарбую морилкою на основі рослинних барвників – кори дуба чи верби. Так можна тонувати від світлішого до темнішого кольору. Князівське та боярське взуття робили зеленим, жовтим або червоним. Для цього застосовували барвники на мінеральній основі з окису міді чи заліза.
Захоплююся різьбою по дереву. Якось приятель попросив зробити бердечко – примітивний ткацький станок для виготовлення поясів. Заодно змайстрував і собі. Рік лежало без діла. Та коли зламав мізинець на руці й мусив залишитися вдома, спробував ткати. За схемою зробив перший пасок. Потім – ширший, а тоді – онучі. Обмотав ними ноги і зрозумів: вони кращі, ніж із тканини. Зіткані з вовняних ниток онучі, як еластичний бинт, мають ефект бандажа. На тренуваннях захищають зв’язки від розтягування. Тисячу років тому люди намотували їх від стопи до коліна, тому розмір мають стандартний: довжина понад 3 метри, ширина від 8 до 10 сантиметрів.
У давньослов’янських костюмах важко виділити скандинавський елемент. Вкраплення їхньої культури надто поверхові.
Варяги вважали, що престижніше служити в Україні-Русі, ніж у Скандинавії. Київ мав контакти з багатим арабським Сходом і Візантією. Тому вигідніше було стати найманцем київського князя, ніж їхнього конунга.
Скандинавів на території сучасної України налічувалося небагато. Вікінги нападали переважно на Францію та Англію. На нашу територію потрапляли, мандруючи річками. Але зненацька висадитися, напасти й утекти було проблематично. Переконався в цьому, коли з приятелями сплавлявся по річках. По-перше, пристати до берега в будь-якому місці важко через течію. По-друге, поселення були на високих берегах, чужинців могли побачити здалеку й підготуватися до атаки.
Київський князь Ігор – Інгвар – і княгиня Ольга – Хельга – за походженням варяги. Сина назвали Святославом. Бо розуміли, що вони в меншості й лише очолюють слов’ян. І якщо місцевим жителям щось не сподобається, ті можуть їх прогнати. Такі випадки були, і про це свідчать записи в “Повісті минулих літ”.
“Маємо умови, які не могли собі дозволити навіть королі”.
Мед і віск були головним експортом з України-Русі. Від будь-якої податі можна було відкупитися, заплативши сріблом. А ось від десятини зібраного меду – ніяк.
За кордоном проводять історичні бої на 200 і більше людей. Найграндіозніший – під час фестивалю “Волін” у Польщі. Там на поле битви виходять понад тисячу осіб із копіями історичних сокир, списів і мечів. У складі такої армії почуваєшся пішаком. Але викластися маєш сповна.
Поринути в епоху Середньовіччя, а потім повернутися до сучасного життя – це як прийняти контрастний душ. Незабутнім досвідом став кінний похід у польських Карпатах. Мали лише історичні речі. Верхи їхали 25 кілометрів в один бік, назад верталися іншим шляхом. Коли провів кілька днів у Х столітті, де по воду потрібно йти 1,5 кілометра з дерев’яним відром, то вдома почуваєшся князем. Розумієш, що маємо розкішні умови, які не могли собі дозволити навіть королі.
Автор: Ірина МАМРИГА, фото надав Олег ЯРОШЕНКО Журнал “Країна”
