Круторогі «українські тури» оселилися на Чернігівщині

Новина про те, що в парк природи «Беремицьке» на Чернігівщині привезли «нащадків» прадавніх турів, теплою хвилею пройшлася інформаційним простором і зігріла позитивом багатьох людей.

І звісно, зраділи цій події в самому парку, де із завезенням тварин стартувала друга частина проєкту Благодійного фонду «Беремицьке Біосфера» з відтворення туроподібної худоби в Україні. Першою стала виставка «Прадавній тур: минуле і сучасне», яка у жовтні відкрилася в Київському палаці дітей та юнацтва і працюватиме до 12 грудня. Там можна побачити викопні рештки прадавнього бика та збірний скелет справжнього тура. А подивитися, наскільки до своїх пращурів наблизилась виведена селекціонерами популяція, дозволяє поява биків Хека у «Беремицькому».

МОГУТНІЙ ПРЕДОК СВІЙСЬКОГО БИКА
Відомо, що первісний бик (тур) – один із найбільших в історії наземних ссавців, який спочатку був витіснений із середовища свого проживання, а потім і винищений. Його вага досягала 1000 кг, довжина – 3-х метрів, а висота в холці – 180 см. Ознакою тура були великі вигнуті чашоподібні роги завдовжки 70 см. Крім того, він мав гривку.

Зі стародавнім туром пов’язано багато легенд і пам’яток у різних країнах світу. Помітний слід ця тварина залишила й у вітчизняних фольклорі, літературі, топоніміці. Так, наприклад, корінь «тур» в Україні мають назви ряду населених пунктів і водойм (міста Турійськ, Турка, село Туропин, річка Турія та ін.). А про могутність биків, описуючи свої мисливські пригоди, згадував, зокрема, князь Володимир Мономах. «Два тури мене на рогах підняли з конем», – писав він.

На турів київські князі любили полювати в чернігівських лісах. Утім, зникнення цих биків, вважають фахівці, стало наслідком не стільки полювання, як знищення ареалу їх проживання – масового вирубування лісів під поселення людей.

Незгасний інтерес до цієї вимерлої 300 років тому тварини спонукав натуралістів низки країн Європи спробувати відтворити її шляхом селекції. Адже гени справжнього тура збереглися в багатьох видах великої рогатої худоби (первісного тура, до речі, вчені вважають пращуром сучасного свійського бика).

ТУР 2.0
Першими виведенням туроподібної худоби в першій половині XX століття зайнялися брати Луц і Хайнц Хеки з Німеччини. Один із них працював директором Берлінського зоопарку, а другий – Мюнхенського. Витривалу й схожу на турів породу биків, яка тепер носить ім’я братів, вони вивели шляхом зворотного схрещування.

Під час Другої світової війни Берлінський зоопарк був розбомблений і виведена там популяція повністю загинула. Мюнхенська теж постраждала, але 18 биків звідти вижили.

— Уцілілих після війни биків Хека з Мюнхенського зоопарку продали у фермерські господарства. Там вони були аж до 1980 року, доки наш партнер Вальтер Фріш (він і нашу виставку відкривав у Києві) не зібрав 150 їхніх нащадків докупи. Він відновив усю племінну книгу і почав серйозну селекційну роботу на острові Вьорст у Північній Баварії. Ідею Фріша відродити тура підхопили селекціонери й інших країн. У 1980-х роках відповідну роботу почали проводити фонди «Аурох» у Франції і «Таурус» у Нідерландах. Завдяки цьому в 2000-х роках були виведені так звані «тури 2.0», здатні виконувати екологічну роль своїх вимерлих предків. Після закінчення селекційних дослідів (а вони триватимуть до 2025 року) фонд «Таурус» планує розселити вирощене поголів’я «турів 2.0» по всіх європейських анклавах, – розповідає менеджер із регіонального розвитку БФ «Беремицьке Біосфера» Ростислав Полушвайко.

За його словами, сьогодні в національних парках Європи налічується вже 4 тисячі нащадків отих 18-ти вцілілих після війни тварин.

ВІДБИРАЛИ МОЛОДИХ І СПОКІЙНИХ
У парк «Беремицьке» 12 особин биків Хека привезли з латвійського Національного парку «Кемері», де вони жили в дикій природі й самі добували собі їжу. Однак, називати їх турами, зазначає директорка фонду «Беремицьке Біосфера» Тетяна Ферльовська, з наукової точки зору – неправильно. Тому що тури жили до 1627 року, а все, що пізніше, є штучно виведеною туроподібною великою рогатою худобою. Хоча вона і має темний окрас і дійсно дуже схожа на справжніх первісних турів.

При відборі кандидатів на переїзд в Україну ставка робилася на молодняк.

Перш за все тому, що він іще не встиг адаптуватися до інших природних умов і харчової бази латвійського парку і легше переживе реакліматизацію на Поліссі. Отже, в «Беремицьке» привезли чотирьох телят, народжених у цьому році, стільки ж – однорічних і чотирьох 2-3-річних, практично дорослих тварин (саме в такому віці вони стають статевозрілими).

— Чотири самці й вісім самок. Племінних биків немає, і наша задача – виростити їх із цього молодняка. Щоб вони звикли до наших умов, кормів, лісів і клімату, і щоб це був уже «український тур», адаптований під наші реалії, – пояснює Полушвайко.

Ще одним параметром, за яким відбирали тварин в Україну, був їхній характер. Перевагу віддали спокійним, неагресивним і стресостійким.

— Для перевезення на далекі відстані відбираються саме такі. Везли ми їх через Польщу приблизно добу. Аби тварини мали менше стресу, всю паперову документацію, всі погодження ми оформили заздалегідь. І вакцинацію провели, і з ветеринарними службами питання владнали… Якби ми щось не врахували, то тварини мусили б стояти на кордоні й витримувати карантин», – розповідає пані Тетяна.

Завдяки грамотним діям співробітників фонду, дорогу туроподібні корівки і бички перенесли нормально.

У ДИКУ ПРИРОДУ – БЕЗ КЛИЧОК
На новому місці «нащадків турів» поселили в карантинну зону. Там, під «пильним оком» електропастуха, вони перебуватимуть, доки ветеринарні служби не дозволять випустити їх у заповідний ліс. У просторому вольєрі туроподібні пасуться на території та їдять сіно й овочі, які розкидають для них працівники парку. Підгодовувати тварин будуть і після того, як випустять у лісовий масив.

— Якби ми їх привезли весною і вони встигли адаптуватися, тоді б ми їх не підгодовували. А так у них все-таки були переїзд і стрес, втрата ваги. Можливо, наступного року цього робити вже не доведеться», – зауважує менеджер.

Ніяких кличок худобі Хека в парку не даватимуть – у заповідниках це не заведено. Тварини житимуть у дикій природі й ніякої прив’язки до людини вони мати не повинні. З цієї ж причини їх не можна торкатися і гладити. Дика тварина, наголошують співрозмовники, не має відчувати контакту з людиною. І туристу спостерігати за ними краще з відстані 10-20 метрів.

— Наша основна задача – створити саморегульовану систему, щоб тварини в парку жили так, як вони мають жити в дикій природі. І щоб ними можна було милуватися в природному інтер’єрі. Якщо ж людина буде постійно підходити на близьку відстань, фотографувати, гладити, підгодовувати, тварина стане ручною і перестане займати свою екологічну нішу. До речі, як це не парадоксально, але саме тварини, яких підгодовують і гладять, можуть за певних умов проявляти агресію – коли, скажімо, не отримують очікуваної уваги», – говорить Ростислав.

Щодо можливої агресивності туроподібних, то це, зазначає він, – виключено. Тому що характер навіть прадавнього тура був абсолютно мирний. Сформувало його становище в природі, яке займав цей величезний бик. Після вимирання мамонта і шерстистого носорога він упродовж тисяч років був наймогутнішою твариною у місцях свого проживання і практично не мав ворогів. На відміну від свого родича – зубра, який нікого не підпускав ближче, ніж на 100-150 метрів, а зачувши людину, тікав, тур не реагував ні на які рухи довкола себе. Це й дозволило людині приручити його. Сьогодні фахівці вважають, що українська сіра степова порода великої рогатої худоби – це одомашнений тур періоду трипільської культури.

До речі, представників сірої степової теж можна побачити в «Беремицькому». Це – дуже великі корови із крутезними рогами. Зовнішня схожість із туром дозволяє співробітникам парку думати про експериментальне схрещення її з биком Хека. Але це буде залежати не тільки від них. Крім того, у планах парку – придбання подібних до завезених на Чернігівщину биків тварин у Нідерландах і Німеччині для проведення селекційної роботи, а в кінцевому підсумку – утворення великого поголів’я туроподібних.

КРУТІ РОГИ ВИРОСТУТЬ
І насамкінець – про роги. У привезених в Україну молодих нащадків бика Хека вони поки що невеликі. Та мине трохи часу – роги виростуть і, як має бути у справжніх турів, закрутяться уперед. За рогами, до речі, зазначає Полушвайко, слідкують усі, хто займається селекцією туроподібних. Тому що роги – одна з головних ознак виду.

— От у французів, наприклад, бички дуже невисокі – 1,3-1,4 м в холці. Але фенотипічні ознаки – роги та інтер’єрне забарвлення – в них повністю відповідають туровому. Тобто, селекціонерів не надто хвилює зменшена копія, головне, що тварина – туроподібна, – говорить він.

До слова, на згаданій вище виставці у Києві експонуються найбільші роги тура, які взагалі були знайдені. У розмаху вони – 1,46 м, у діаметрі – 25 см, вагою – 36 кг.

Наталія Потапчук, Чернігів, Укрінформ
Фото – Ростислава Полушвайка

Источник: format.cn.ua