До Всесвітнього дня вишиванки у виставковій залі Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І.Маслова було відкрито авторську виставку «Лялька від традиції до сучасності» ніжинської майстрині Лесі Терещенко.
На виставці представлені здебільшого ляльки-мотанки. Науковий співробітник музею Маргарита Ткаченко розповіла, що лялька-мотанка є одним із найдавніших символів української культури. Разом із рушником вона виконувала важливу функцію оберегу.
Це маленький витвір мистецтва, поєднання минулого та сучасного, це зв’язок із предками, посередник між старшим і молодшим поколінням.
«Назва «лялька-мотанка» пов’язана з тим, що технологія виготовлення полягає не в шитті, але в нанизуванні ниток і стрічок. До вміння робити ляльку ставилися дуже серйозно та відповідально і навчали з раннього дитинства.
Доволі часто люди створювали ляльки для того, щоб відвести біду або хворобу від людини або родини. У зв’язку з цим вирішили робити їх безликими, щоб насправді оберігали. У жодному разі не дозволялося надавати людських рис обличчю, оскільки ляльки не повинні бути ні на кого схожими, щоб не заподіяти шкоди», – зазначила Маргарита Ткаченко.
Лялька-мотанка виконує безліч доволі символічних ролей. Вважається, що лялька відіграє функцію посередника між живими людьми і тими, кого на цьому світі вже немає, і навпаки – хто ще не з’явився.
Особливу увагу приділяли весільним лялькам-мотанкам. Вони були одягнені відповідно до всіх весільних традицій і йшли обов’язково в парі, а також відігравали роль не лише оберегу молодої родини, але й вважалися символом продовження роду.
«У період хвороби людині давали спеціально виготовлену ляльку-мотанку. Коли хвороба минала, її спалювали, вважаючи, що вона перейняла на себе всю негативну енергію. Також доволі часто виготовляли окремих ляльок для проведення численних ритуалів, у які вплітали всі ті предмети або речі, яких людина прагнула позбутися. Потім такі ляльки топили у воді або спалювали на багатті.
Кожна лялька-мотанка повинна бути одягнена у вишиванку, спідницю та запаску. Всі елементи підбирають відповідно до регіональних і географічних особливостей, і водночас кожен із предметів одягу також виконує роль оберегу. Так, наприклад, спідниця є символом землі, сорочка позначає три життєві часи – минуле, теперішнє та майбутнє. Обов’язковими вважали також такі атрибути, як різні барвисті та кольорові намиста або вишиванки, які персоніфікували благополуччя та достаток. І безумовно, невід’ємним елементом одягу був головний убір. Це могла бути шапка, хустка або що-небудь інше, але головний убір обов’язково повинен був бути на ляльці, тому що він символізує зв’язок із небом», – розповіла Маргарита Ткаченко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жителька Чернігівщини показала, які вишиванки носили родичі в давнину (Фото)
Повір’я, що лялька – це вмістилище душ померлих предків, породило певні традиції їх створення у різних народів.
Із давніх-давен в українських родинах молода мати в очікуванні дитини робила ляльку-мотанку, що уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку з усім родом, який захищав людину, хоч би де вона була.
В Україні ще на початку ХХ століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом із рушниками та сорочками клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала з собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволяли молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою і якнайбільше: вважалося, що довше вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю і то здоровішими будуть діти. А коли народжувалася дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб і поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавала їй для ігор.
«Під час виготовлення ляльки-мотанки в жодному разі не використовувалася голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, які виготовляють колекційних ляльок, що вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення – і то лише вбрання – ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші найважливіші деталі ляльки-оберегу дотепер виготовляють без застосування голки», – наголосила Маргарита Ткаченко.
В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голівка. Її виготовлення – це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки. Майстер, а частіше – майстриня, змотує спіраль – символ безконечності Буття і вічності, і, покриваючи її тканиною, вкладає свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, в чому має сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голівка обмотується ниткою, що викладається у формі хреста. Хрест у цьому випадку є й оберегом – символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу. І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та щастя.
«Лялька-мотанка – це предмет української культури, що символізує благополуччя, добро та надію на краще, є сильним сакральним предметом для українського народу.
Символіка ляльки-мотанки не залежить від того, створювали її нашвидкуруч для забави дитини чи як оберіг до свят. Українська мотанка знайшла своє особливе місце в культурі нашого народу», – акцентував науковий співробітник Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова.
Паралельно з ляльками на виставці представлені вишиті сорочки із зібрання музею та декоративні вінки, виготовлені керівниками гуртків відділу художньо-творчої діяльності Центру творчості дітей та юнацтва.
–
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – Прилуцький краєзнавчий музей ім. В.І. Маслова
