Війна у Горошківку Городнянської громади «приїхала» на танках пізнім ранком 24 лютого. І хоч більшість мешканців цього лісового села вже знали про вторгнення рашистів, раптова поява техніки одразу з кількох лісових доріг таки збентежила людей.
Несамовитий гуркіт десятків двигунів звучав загрозливо й незвично для зазвичай тихої Горошківки, в якій, як у лісі, можна було насолоджуватися переважно звуками рідної природи.
Про це повідомляє видання «Новини Городнянщини».
Ворожі танкісти особливо не вибирали маршрутів — ламали паркани, чіпляли довжелезними антенами за дроти. Біля подвір’я Тетяни Протченко танком знесли лавку й ледь не заїхали у ріг хати, а Юрію Лескову переїхали автомобільний причіп. Від таких жахливих вражень горошківці ховалися у лісі, проте недовго.»
«Тільки-но з’явилися танки, я зібрав племінників Микиту, Костю й Данила разом із хрещеником Єгором та нишком повів дітей у гай. Ледь перевели подих, ховаючись у гущавині, а діти заспокоїлись й почали розпитувати що ж далі буде, як з кущів виринув загін озброєних ворожих розвідників. Звісно, перелякались – не стільки за себе, як за дітей. Тому одразу вирішили будувати схрони чи бодай землянки поза селом», — пригадав Володимир Протченко.
«У необхідності підземних будівель впевнилися після знищення ворожої колони поблизу Городнянського лісництва. Оскільки вулиці села були забиті ворожою технікою, будь-який «приліт» по невеличкій Горошківці лишав жителям мало шансів вціліти. Тому люди об’єднались у кілька команд й одразу в чотирьох місцях почали будувати укриття«, — додав Володимир Зельман.
Якість і масштаб будівель, які звели під землею горошківці, насправді вражає. Перше, до чого дуже відповідально поставилися будівельники – до вибору місцевості й маскування землянок. Достатньо важко виявити укриття навіть на віддалі кількох метрів. Все довкола виглядає як природна місцина, аж раптом з-під купи хмизу та листя з’являються двері, які гостинно запрошують у прихисток. Всередині високі стелі – більше двох метрів, добротні стіни з колод, такі ж перекриття, широкі лавки, стіл, місце для пічки-буржуйки й димохід, який зовні непомітний. Буржуйку поки забрали додому, щоб, бува, хтось не поцупив. Кажуть, ще може згодитися.
Не менш вражає й те, що такі масштабні будівництва подужали у дві-три пари чоловічих рук за кілька днів. Турботливі господині завісили стіни з колод килимами, щоб було тепліше й виглядало по-домашньому.
Ще одну землянку показав Михайло Муха — кум багатодітного батька Дмитра Васильєва, який виховує восьмеро дітей. Два кума побудували своє укриття також для дітвори з іншого боку села. Цікаво, що їхня будівля зведена практично без цвяхів — тільки шість забили, монтуючи двері.
Вісім днів поспіль йшли ворожі колони через Горошківку. На ніч залишалися танки з бойовими машинами піхоти прямо посеред села, а біля мосту функціонував ворожий блок-пост. Згодом рашисти вийшли з Горошківки, через село курсували лише поодинокі машини забезпечення чи легкоброньовані «Тигри», а свої позиції загарбники перенесли за Стовпівку. Було й кілька інцидентів біля мосту, до якого нікого з місцевих окупанти просто не підпускали. На щастя, все закінчилось благополучно для їх учасників. От тільки й досі місцевих бентежить питання – скільки років поспіль міст через Смяч вважали аварійним, навіть шкільний автобус до Стовпівки не пускали, а той міст взяв та й витримав десятки, коли не сотні танків…
Сьогодні Горошківка живе у більш-менш спокійному ритмі. Місцеві систематично досліджують ліс на предмет вибухонебезпечних «сюрпризів», бо живуть вони фактично у цьому ж лісі й відмовлятися від його дарів не збираються. Та попри сезонні турботи навколо городів, заготівлі дров чи збирання грибів, не забувають про свої підземні жилища – регулярно відвідують їх, прибирають та провітрюють. Кажуть, бозна як розвиватимуться події далі, а укриття вже готові, й горошківці зможуть переселитись у підземні домівки.
На знімках: Володимир ЗЕЛЬМАН запрошує на екскурсію в укриття; Володимир ПРОТЧЕНКО всередині комфортної землянки; Михайло МУХА демонструє ще одне укриття у лісі.
