Продовжуючи цикл нарисів про літописні міста-фортеці Чернігівської землі, що залишилися у глибині віків, не можемо не розказати про ті з них, які виконували прикордонну функцію. У давньоруські часи Чернігівське князівство часто перебувало під загрозою нападів войовничих степових сусідів-половців. А тому, для захисту від них будувалися міцні прикордонні міста-фортеці. Одне з таких, а саме славнозвісний Глібль, і стане сьогодні героєм нашої розповіді.
Що кажуть літописці?
Перша історична згадка про місто з такою назвою міститься в Іпатіївському літописі під 1147 роком. Цитата: «Коли ж Ізяслав Давидович, і Святослав Ольгович, і половці почули, що Ізяслав уже з’єднався з братом Ростиславом і вони обидва йдуть до них, то на ту ніч половці пішли од них в Половці, і мало половців зосталося в них. І самі вони пішли на Глібль до Чернігова». Тут Глібль згадується в контексті чергового міжусобного конфлікту, яким було так багато в історії Київської Русі XII-XIII століть. У цьому випадку київський великий князь Ізяслав Мстиславич воював з чернігівськими князями Ізяславом Давидовичем та Святославом Ольговичем, здійснив військовий похід до Чернігівської землі, захопив кілька прикордонних міст-фортець, але Глібль виявився йому не по зубам. Оскільки мав не тільки міцні фортечні укріплення, а ще й був захищений природою специфічним розташуванням.
Вдруге Глібль згаданий у тому ж таки Іпатіївському літописі через деякий час, у 1158 році: «Княгиня ж утекла до зятя Гліба в Переяславль, а звідти поїхала на Городок, та на Глібль, та на Хоробор, та на Ропеськ». Про цю подію ми вже згадували у одній із наших попередніх статей, коли мова йшла про місто Хоробор. Дружина київського князя Ізяслава Давидовича, тікала через міста Переяслав, Городок (сучасний Остер), Хоробор та Ропськ до міста Гомій (сучасний Гомель), де на неї очікував сам Ізяслав, що змушений був покинути Київ. Чернігів і його ближні околиці дружина князя була змушена оминати через те, що там тоді правив ворог її чоловіка Святослав Ольгович.
Глібль історичний та розгадка його місцезнаходження
Сучасні науковці припускають, що місто найімовірніше виникло наприкінці XI століття, коли значно зросла потреба у захисті території Чернігівського князівства від агресивних нападів половецьких племен. Нагадаємо, що перші напади войовничих степовиків на землі Київської Русі фіксуються у літописних джерелах починаючи із 60-х років того ж таки XI століття. Походження назви, на перший погляд, виглядає простим, оскільки можна вивести його від слов’янського чоловічого імені Гліб, яке було поширеним серед давньоруських князів. Проте це лише тільки припущення.
Вочевидь, Глібль виконував оборонну функцію протягом всього свого існування і був знищений під час навали монгольської орди хана Батия у 1239 році. На цьому його слід у історії втрачається.
Протягом XIX століття серед істориків точилися дискусії щодо точного місцезнаходження міста. Першим у 1838 році ототожнив Глібль з городищем, розміщеним на південній околиці села Красний Колядин (сучасна Талалаївська громада Прилуцького району) російський історик М. С. Арцибашев.
До точки зору М. С. Арцибашева про ототожнення красноколядинського городища з Гліблем пізніше приєдналися історики та археологи М. П. Погодін, чернігівський архієпископ Філарет (Гумилевський), П. В. Голубовський, О. М. Лазаревський, А. М. Насонов, О. К. Зайцев, сучасний дослідник В. П. Коваленко. Дехто з істориків XIX століття (М. М. Карамзін, К. О. Неволін) пов’язували його з селом Старим Глібовим у південно-західній частині Чернігівської губернії, інші (М. І. Надєждін, М. П. Барсов, Д. І. Багалій) – з селом Твердохлібами тодішнього Роменського повіту Полтавської губернії.
Що встановили археологи
Отже, дослідниками визначено, що стародавній Глібль знаходився на високому мисі лівого берега річки Ромна і її притоки річки Красної (урочище Замок). Південна похила частина мису була відрізана замуленим тепер ровом і валом висотою 5 м. На плато знаходиться вузький в’їзд з боку річки, який у давнину, напевне, був захищений вежею. У XIX столітті цей вал розкопувався траншеєю археологом Т. В. Кибальчичем і тепер відомий під назвою Розрита Могила. За ним містилося городище Гуляй-Городок (площею близько 0,58 га), з півночі укріплене двома валами і ровом між ними, від яких тепер залишилися тільки незначні сліди. Через це його майданчик злився з майданчиком городища Замок, розміщеним дещо на північ від першого. Другий майданчик (Замок) на півночі відділений від основного мису поперечним яром шириною до 30 м і з’єднується з плато вузьким перешийком, по якому проходив в’їзд. Тут же був вал висотою 2,6 м (зберігся невеликий його відтинок у північно-східному куті). Схил на 4-6 м нижче рівня майданчика скошений. Городище мало в плані підтрикутну форму (190х75-100 м).
Основа мису називалася «Велика красноколядинська фортеця» і була оточена потужним валом, від якого залишилися незначні рештки з західного боку. Городище мало форму прямокутника (350х250 м, площею близько 11 га) і було цілком перебудоване в пізньосередньовічний час. Наразі територія городища зайнята приватними садибами. Городище як містечко Красне вперше описане в дорожніх замітках сирійського мандрівника Павла Алеппського (середина XVII століття). У XVIII столітті воно описане дослідником нашого краю О. Ф. Шафонським.
Городище багато разів розкопувалося археологами. Культурний шар перемішаний майже повністю (потужність складає 0,7 – 1,8 м). Він містить кераміку I тисячоліття до н.е., VIII-X, XI-XIII, а також XVI-XVIII століть. Городище – одна з визначних пам’яток такого роду в окрузі і в цілому не суперечить характеру літописного Глібля. Вчені довели, що воно виникло в кінці XI століття, в XII-XIII століттях складалося, напевне, з трьох частин: дитинця (Гуляй-Городок), окольного міста (Замок) і посаду (Фортеця).
Отже, підсумовуючи вищесказане, робимо висновок, що літописний Глібль дійсно був міцним горішком на шляху половецьких племен та військ інших давньоруських князів, які вторгалися під час міжусобних конфліктів на територію Чернігівської землі. Незважаючи на знищення міста під час монгольської навали, його місцезнаходження було доволі швидко встановлене науковцями-істориками вже у XIX столітті, а наявність системи укріплень була підтверджена археологічними дослідженнями.
Андрій Подвербний
