Як відомо, навколо значного міста завжди з’являються невеликі міста-супутники, виникають цілі міські агломерації. Так було і в часи Київської Русі, коли довкола великих адміністративних та торгово-економічних центрів виникали поселення та допоміжні міста-фортеці. Древня Чернігівська земля в цьому плані не була винятком. Тому сьогодні розповімо нашим читачам про одне із таких літописних міст-фортець, завданням якого була охорона північного торгового шляху до Чернігова. Мова піде про літописний Оргощ.
Літописні свідчення
Отже, територіально місто Оргощ входило до складу традиційної вотчини чернігівських князів і відігравало важливу роль, контролюючи водний шлях по річці Білоусу від Чернігова у напрямку ще одного древнього містечка Чернігівської землі — Любеча. У середині XII століття, коли територія Київської Русі страждала від постійних та запеклих князівських міжусобних війн,Оргощ разом з іншими населеними пунктами басейну Білоуса був зруйнований київським князем Ізяславом Мстиславичем.
Скажемо одразу, що згадки у історичних джерелах про Оргощ мінімальні. Перша і єдина згадка у літописах про місто датується 1158 роком. Цитата з Іпатіївського літопису: «І вельми пожалівся Святослав на це слово, яке йому повідав Георгій, і сказав Святослав: «Господи! Поглянь на моє смирення! Скільки я поступався, не хотячи крові пролити християнської і отчини своєї погубити, [щоб] узяти Чернігів із сімома городами пустими, Моровійськ, Любеч, Оргощ, Всеволож,— адже в них сидять псарі лише та половці!».Таким чином, бачимо, що в той період територія Чернігівського князівства зазнала такого сплюндрування внаслідок міжусобиць, що ряд міст нашої землі,в тому числі і Оргощ, повністю спустілиі були зайнятікочовими сусідами-половцями. Останні ж охоче приймали участь у якості найманої військової сили у князівських міжусобних конфліктах.
Подальша доля Оргоща
Якою ж вона була? Згадки у історичних джерелах відсутні, тому можемо лише припускати. Вочевидь, у 1239 році Оргощ спіткала доля багатьох інших міст Чернігівської землі і він був зруйнований внаслідок нападу монгольської орди хана Батия.
Життя на території колишнього древнього міста відроджується лише через дві сотні років, коли приблизно у XV столітті на його місці виникає сучасне нам село Рогощі (зараз входить до складу Новобілоуської територіальної громади Чернігівського району). Але це вже зовсім інша історія…
Що кажуть історики?
Проблемою для дослідників довгий час було знайти саме місцезнаходження літописного Оргоща. Першим точно локалізував його російський вчений XIX століття К. О. Неволін. Він ототожнив його з городищем X-XIII століть у селі Рогощі. Правильність тверджень Неволіна документально довів професор П. В. Голубовський.
Пізніше цю точку зору також підтримали дослідники М. П. Барсов, архієпископ Філарет (Гумілевський), А. М. Насонов, Д. І. Бліфельд, О. К. Зайцев та наш сучасник, відомий археолог В. П. Коваленко.
Археологічні дослідження Оргоща
Отже, дослідниками виявлено, що згадане вище городище міститься в західній частині села Рогощі на лівому березі річки Білоус, що є правою притокоюрічки Десни. У плані городище має заокруглену форму (200 х 180 м) і було оточене по периметру високим (до 9 метрів) валом (ширина підошви – понад 20 м). Дослідниками добре прослідковані зовнішній і внутрішній рови. Городище мало два в’їзди: західний – з боку річки, і східний – з напільного боку. Внутрішній майданчик складався з трьох невисоких пагорбів: північного, південного і південно-східного.
Саме городище в Рогощі відоме пошуковцям старовини з XVIII століття,а найбільш значні його дослідження були здійсненіу 1949 році, протягом 1979 – 1981 роківта у 1985 році. Продовжувалося його вивчення і у XXI столітті. У південно-західній частині майданчика городища археологами було розкопано 500 м₂ території і зроблено два розрізи валів. В результаті виявлено задерновану поверхнюта встановлено, що піщаний культурний шар є однорідним, має потужність 0,30 – 0,60 м і повністю відноситься до часів Київської Русі (IX — XIII століття), проте також трапляються окремі знахідки доби бронзи і раннього заліза. Сам вал Оргощанасипано не пізніше X століття на території більшраннього поселення. У насипу зафіксовано сліди дерев’яних конструкцій, типових для давньоруських фортець. Серед знахідок були керамікаранньогончарних форм, токарний різець, ніж, шиферне прясло та дві кістяні проколки.Між іншим, цікаву розвідку з реконструкцією оборонних споруд Оргоща здійснив чернігівський науковець О. М. Бондар.
На майданчику городища загалом досліджено 16 будівель житлового та ремісничо-господарського призначення X-XI століть, ряд господарських ям. Щодо знахідок, то серед них можна назвати бронзову шумлячу привіску, ключі, кресало, підковоподібну фібулу, шиферне прясло, кістяні проколки, залізні ножі, бритву, бруски, бронзові пряжки і бубонець, підвіску з кігтя ведмедя, наконечники стріл, уламки глиняних ткацьких грузил. Кераміка представлена фрагментами посуду різних розмірів і форм, типових для давньоруських пам’яток IX – XIII століть.
У західній частині селаРогощі, вздовж лівого берега Білоусу міститься поселення, яке оточує городище з півночі, сходу і заходу. Воно обстежувалося археологами в 1949 році, протягом 1979 – 1981 роківта у 1986 році, а також вже у нашому столітті. Піщаний культурний шар поселення має потужність 0,30 – 0,40 м. Серед знайдених дослідниками матеріалівможна назвати фрагменти кружальної кераміки IX-XIII століть, уламки брусків із дрібнозернистого піщаника. Також зустрічаються окремі фрагменти ліпної кераміки епохи бронзи. Колекція знахідок зберігається у фондах Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського.
У період X-XIII столітьдане поселення відігравало роль неукріпленого посаду фортеці Оргоща. Як і городище, вочевидь зазнало знищення під час ординської навали у 1239 році. На протилежному боці річки Білоус, на околиці с. Табаївка (у складі Новобілоуської громади Чернігівського району), розташований курганний могильник Оргоща (X-XI століття).
Отже, такою є історія та археологічна спадщина одного із тогочасних міст-супутників давнього князівського Чернігова, яку належить і у подальшому вивчати та досліджувати.
Андрій Подвербний
