Рубрика «Люди»
Попри свій юний вік – вона об’їздила майже півсвіту, тричі перемагала на всеукраїнських конкурсах молодих науковців і отримувала президентську стипендію. Нині навчається в провідному виші України й мріє змінити нашу державу. Ірина Єрмоленко із Сновська – представниця сучасної активної української молоді: у неї своє бачення життя і власний оригінальний світогляд.
Отже, давайте знайомитися ближче.
Ірина Єрмоленко, 21 рік, студентка
«Щастя – це не мета, а шлях».
«Перші 17 років мого життя пройшли у місті Сновськ. Тричі ставала переможцем Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт Малої академії наук України та отримувала стипендію Президента України. Закінчивши Сновську (тоді ще Щорську) ЗОШ №1 із золотою медаллю, я вирушила до столиці. Нині навчаюся на магістратурі у найкращому вузі країни – Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Політологія». Більшість людей, коли чують назву моєї майбутньої професії, кажуть щось на кшталт «То це ти будеш політиком?», але це не зовсім так.
Коли я була абітурієнткою і обирала вищий навчальний заклад, то багато людей мені говорили, що КНУ – це для еліти, мовляв, звичайній людині буде важко вступити на державне замовлення. Але я зробила це двічі, до того ж на одну з найбільш популярних спеціальностей. Зараз я впевнено можу сказати, що пишаюся тим, що навчаюся в цьому університеті.
Я не прихильниця загальновизнаної у суспільстві дефініції поняття щастя. Для мене щастя – це не мета, а шлях. Не кажіть мені про мотивацію, про стереотипи на кшталт «до 25 вийти заміж», «до 30 купити квартиру», про високу мету тощо. Я отримую задоволення від свого життя, насолоджуюся самим процесом досягнення цілей і нікуди не поспішаю. Бо щастя не знаходять, його створюють.
В мене немає «ідеалу». Я не хочу бути «як хтось», бо я – це я. Ілоном Маском може бути лише Ілон Маск. Єдина людина на яку я рівняюсь – це я сама. Я свій найголовніший конкурент, сьогодні я хочу бути кращою, ніж я була вчора.
Вже декілька років моє хобі – це мандрувати світом. За моїми плечима вже 13 країн. Серед них Франція, Італія, Монако, Німеччина, Нідерланди та інші. Пишаюся тим, що мені в житті випала змога побувати в Луврі, побачити Колізей, Рейхстаг, Ейфелеву вежу не лише в підручниках з історії чи картинках з Інтернету. А чого варта картина відомого Леонардо да Вічні «Джоконда», або більш звична для нас Мона Ліза. Напевно, багатьом я буду здаватися занадто банальною, але моїм улюбленим містом залишається Париж. І зовсім не тому що це «місто закоханих», а тому що там ніхто нікуди не поспішає, люди насолоджуються життям, здається, лише тут можна дві години сидіти пити каву і говорити про все на світі. Проте, ще одна моя мрія – це побачити океан.
Втім, Україна теж має що показати. Одним із моїх улюблених місць у Києві є Поштова площа і не важливо вдень чи вночі – там відкривається прекрасний вид. Або ж прогулятися парком Шевченка дорогою на пари – теж чудова ідея.
Сновськ – це моє рідне місто і я завжди рада до нього повертатися. Тут є багато місць, блукаючи якими я згадую свої шкільні роки. Але існує жорстока реальність, є проблеми, які ми всі бачимо. Насправді, нам є над чим працювати.
Цікавитися новинами – це кредо для політолога. Насправді, сьогодні, в епоху бурхливого розвитку Інтернет-джерел важливо вчитися сприймати будь-яку інформацію критично, завжди перевіряти, співставляти, обговорювати і робити свої висновки. Я віддаю перевагу лише офіційним як вітчизняним, так і міжнародним джерелам. Не люблю і нікому не раджу збирати чутки і тим паче поширювати неперевірену інформацію.
Якою бачу Україну через десятиліття? Звичайно, я могла б написати що через 10 років ми будемо успішною розвиненою країною, увійдемо до ЄС і НАТО, що у нас буде заробітна плата 3000 євро, але я – реаліст. Допоки у нас у суспільстві будуть відтворювати архаїку, люди будуть свідомо ухилятися від участі у політичному житті суспільства, або ще гірше – продавати свої голоси за гроші чи пачку гречки, ми не зможемо побудувати ту країну, про яку ми всі так мріємо.
Україна починається з нас і ніхто нам не збудує країну, коли ми самі її не збудуємо.
Цьогоріч я вступила до Молодіжної ради в Сновську, тому це літо є значно більш насиченим, ніж попереднє. У нас є дуже багато планів та проектів, над якими ми працюємо, всі карти поки розкривати не буду. Але і без подорожей цього літа я точно не залишуся.
Всі знають, що у нас найкраща молодь у світі. Насолоджуйтесь життям і завжди прагніть свого, у нас все вийде!
Спілкувався Павло Солодовник
