Фізкультура і спорт – основа здорової нації. «Ковалем» спортивного щастя чернігівців є наш із вами земляк, тренер вищої категорії з дзюдо Олександр Маркін. Про спортивні будні дзюдоїстів – у рубриці «Люди».
Олександре, розкажіть про себе? Де навчалися?
Я – чернігівець. Тут народився і виріс. Працюю тренером із дзюдо. 33 роки. Школу закінчив нашу чернігівську, №2.
У старших класах школи хотів стати юристом. Мені подобався цей напрям. Хотів допомагати людям. Подобалося вивчати законодавство, право Європейського Союзу, оскільки хотів, щоб ми жили як у Європі. Подобався тамтешній рівень життя. Тому хотів дізнатися, чому, як так, у них закон є, а у нас – не зовсім.
Вступив до Одеської національної юридичної академії, отримав диплом із відзнакою в 2008 році за спеціальністю «юрист-міжнародник».
Чому вступали до Одеси, а не до Києва або Чернігова?
На той момент в Україні це був один із небагатьох юридичних вишів, який практикував міжнародні правовідносини. Була ще в Києві академія. Але вступити туди було нереально, проходили лише «обрані».
Після закінчення вишу які мали плани?
Пропонували іти в магістратуру, але вона була платна. Ціна була завелика і я не пішов туди. Проте в ту мить я вже працював тренером із дзюдо, тому цей напрям став головним у моєму житті.
Розкажіть, коли ви прийшли в спорт, дзюдо?
Із дитинства. З дев’яти років. У мене спортивна династія. Мій батько Анатолій Маркін вважається одним із кращих тренерів України з дзюдо. Тому можна сказати, що спершу вирішили за мене… На початку не хотів ходити, далі сподобалося.
Мені подобався насамперед процес боротьби. Цей вид спорту різноплановий. Можна придумати свій арсенал техніки. Тобто можливості безкінечні.
Чому зараз не виступаєте, а лише тренуєте?
Отримав у студентські роки, на Універсіаді, важку травму – розрив плечового суглоба. Зараз це лікується швидко, тоді це була велика проблема. Так я і став тренером. На другому курсі мені запропонували тренувати групу «малечі». В той же час я тренував збірну академії. І коли я вже закінчував навчання, розумів, що хочу бути тренером – у мене були хороші вихованці, були результати.
Чому поїхали з Одеси, повернулися до Чернігова?
В Одеській області не було зацікавленості в розвитку професійного спорту, дзюдо. Те, чого там міг досягти, я вже досяг.
У Чернігові побачили ці перспективи?
Звісно. В Чернігові одна з найсильніших шкіл дзюдо в Україні. Також на той момент була потрібна тренерська допомога моєму батьку. От я і повернувся. До прикладу, як результат нашої спільної роботи – в 2013-му ми стали кращими тренерами в України, тренуючи дівчат.
Які реалії спорту в Україні на сьогодні?
Усе залежить від області. На Чернігівщині, в місті все розвивається доволі непогано. Можна, безперечно, покращити, але в принципі все на хорошому середньому рівні. Щодо області загалом, то все трохи гірше.
Дзюдо затребуване?
Так. Є хороші діти. Вони підростають. «Старші» також доволі добре працюють. Важко в сенсі того, що цей вид спорту віковий і з часом дуже складно утримати дитину. Коли діти закінчують школу, вступають до вишів – і просто роз’їжджаються на навчання по країні, по світу. До прикладу, кілька моїх вихованців навчаються в Чехії. Розповідають, що спорт там дуже підтримується владою. Наприклад, якщо студент тренується, він отримує підвищену стипендію. Виступає на змаганнях – ще якість доплати. Спорт стимулюють.
Для вас як для тренера фінансово така діяльність приносить задоволення?
Насправді якщо працювати тренером на високі досягнення, то це дуже витратна справа з погляду часу та фінансів. Ти просто днями не буваєш удома. Отримуємо смішні премії, особливо за досягнення дітей.
У тренера-початківця заробітна плата зараз становить 5 000 гривень. У мене на основному місці роботи заробітна плата 7 500 гривень, плюс ще роботи по пів ставки, то виходить десь 9000 – 10 000 гривень. І це я тренер вищої категорії.
Які маєте хобі, крім спорту?
Рибалка, гриби в сезон. Взагалі дуже люблю бувати на природі. Це заспокоює. Тиша, спокій. Люблю виїзди з наметами. Люблю по горах походити. Дуже люблю наші Карпати.
Ви балотувалися в міські депутати. Чому вирішили спробувати себе в політиці?
Я займаю активну громадянську позицію. Доводилося захищати свої інтереси та інтереси друзів, колег, вихованців. Тому, постаючи перед несправедливістю, хотілося б на це повпливати. Але потрапляючи всередину цієї політики, розумієш, наскільки там усе погано. На цьому етапі це не для мене.
–
Олег Дешура
