У наш час дедалі частіше можна почути, що в українців пропала звичка читати книги. Мовляв, дітей від народження цікавлять тільки гаджети і нічого окрім них. Насправді ж, усе залежить від виховання в родині та сімейних пріоритетів. Адже навряд чи полюбить читання дитина, яка ніколи не бачила своїх батьків із книжкою в руках.
Та є чимало позитивних прикладів, коли читання книжок – це добра сімейна звичка. Як, наприклад, у родині Оксани Писаної, героїні нашої сьогоднішньої рубрики «Люди». Особливо приємно, що знайомство відбувається у Всесвітній день книги.
Оксано, розкажіть трішечки про себе: звідки родом, де навчалися…
Мене звати Оксана Писана. Народилася на Львівщині, але вже понад 20 років живу в Києві, відколи вступила до КНУ ім.Т.Шевченка на філологічний факультет. Ще з четвертого курсу влаштувалася на роботу в газету «День», і там з’ясувалося, що це на 100% моє. Оцей випусковий драйв, інформаційний шквал, причетність до творення новин. Я пропрацювала в газеті майже 7 років, досі згадую їх як найкращий час мого філологічного становлення. Відтоді все моє життя пов’язане зі ЗМІ – як друкованими, так і електронними.
Коли й чому ви вирішили, що будете філологом? Можливо, з кого берете приклад…
Читати я любила завжди, ще з 4-х років. Я була записана в усі міські бібліотеки, мені дозволяли вибирати книжки просто в книгосховищі, бо все, що було в загальному доступі, я перечитала дуже швидко, й бібліотекарі воліли запустити мене в святая святих, аніж перебирати, чого я ще не читала.
І тут у 10-му класі я виграла джек-пот: класне керівництво над нами на два роки взяла вчитель української мови та літератури. Її уроки були настільки змістовними, цікавими та легкими до сприйняття, що я й вирішила: зароблятиму на життя тим, що люблю найбільше, – читанням.
Моя мама – вчитель математики, батько – геодезист. Генами таку любов до літер не пояснити, тому завдячую я вибором фаху все-таки своїй вчительці, Ярославі Олексіївні. Хоча з вчителюванням у мене не склалося, «пропрацювала» в столичній школі аж один день і більше туди не повернулася.
Філологи завжди багато читають. Яка література вам до вподоби, можливо, з віком смаки змінюються?
Смаки стовідсотково змінюються з народженням дітей. Тоді на поличках вишиковуються книжки про виховання дітей, про маму в ресурсі, про облаштування побуту, а також десятки (хоча, може, вже й сотні) дитячих книжок. Якби в моєму дитинстві було стільки класних книжок… На жаль, квадратні метри та фінансові можливості обмежені, тому доводиться розставляти пріоритети.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: психологічна «Атмосфера» Наталії Мисюк
Я люблю читати книги із закрученим сюжетом, щоб поринути в текст і не відволікатися ні на що. Остання книжка, яку читала в прямому значенні до ранку – «Зулейха відкриває очі», автор Гузель Яхіна. А ще всі книжки Любко Дереш «ковтнула», не відволікаючись на побут.
До речі, чи є якісь героїні книжок, з яких берете приклад?
Ні, книжок так багато, що з кожної прочитаної береться щось своє. Добре, що зараз є багато літератури для тих, хто «вихований» Радянським Союзом. Маю на увазі оте виховання, коли відмовити не можна: зізнатися, що ти втомився, – не можна; не можна жити так, як хочеться (якщо це нікому не шкодить). Тепер більше книжок про «плекання індивідуальності», а не «гвинтик у системі».
А приклад беру з одного автора. Прочитала якось розрекламовану книжку Марі Кондо «Викинь мотлох із життя» – і помалу почала втілювати в життя. А тут ще й карантин вніс свої корективи. Починаєш розуміти, що оце все, нажите непосильною працею, не потрібне, зайве. А іноді навіть шкодить просуванню вперед. Хто не читав – раджу. Але як філолог раджу переклад російською, на жаль, український варіант далекий від досконалості. Ну або то вже моя профдеформація.
На вашу думку, чому дітей треба привчати до читання і навіщо читати дорослим?
«Гризунком» моєї доньки була моя електронна книжка. Металева, до речі. На міцності зубів не позначилося, а на вигляд гаджета вплинуло. Повзати дитина теж навчилася за допомогою книжки. Я її відсувала, а малеча повзла до неї і, вхопивши, переможно сміялася і «вгризалася» в неї.
Донька рано виявляла цікавість до книжок, любила слухати, коли їй читають, але, безумовно, гаджети вона любить більше, це мене засмучує. Сучасні діти читають менше, хоча вибір книжок просто приголомшує – і асортиментом, і тематикою, і цінами;-) І дорослі часто нарікають, що, от, дитина не бажає читати. А коли дитина бачила вас із книжкою? Не в телефоні, не в телевізорі, а з паперовою книжкою… Ну, добре, хоч би з електронною… Якщо батьки не читають, то який сенс примушувати дитину до цього?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Натхненна історія життя неймовірної Ксенії Товстогон
У нашій квартирі книжки, мені здається, всюди. І на полицях, і в коробках, і в шухлядках. Я навіть не можу порахувати, скільки їх у нас. Певно, до 300 набереться, серед них – більше 50 моїх словників, довідників.
Донька знає, що мама заробляє гроші тим, що читає багато текстів. І раніше питала: «А якщо я буду читати, ти мені платитимеш за це зарплату?»
І ще: бонус читання – вроджена грамотність. Якщо читати багато якісної літератури – автоматично писатимеш і розмовлятимеш грамотно. Бо ж візуально запам’ятовуються і звороти, і розділові знаків, і написання слів. Тому показуйте дітям приклад під час карантину – читайте!
А загалом карантин у державі вплинув на кількість прочитаних книжок?
На кількість прочитаних мною книжок – не вплинув. Часу вільного не побільшало. Навіть поменшало, бо додалося шкільне дистанційне навчання. А от у кого побільшало записів у читацькому щоденнику, то це в моєї другокласниці.
Щоправда, це виключно заслуга моїх батьків. Із перших днів карантину батьки переїхали в село, оскільки мої брати працюють і постійно перебувають серед великої кількості людей, відповідно, ми всі поставилися свідомо до обмеження спілкування.
І от мої батьки домовилися з внучкою, що вона кожен день читатиме їм по кілька сторінок по телефону. Починали з 5-6 сторінок на день, тепер буває і по 20, і по 40, залежить від книжки. Я напрочуд радію такій ініціативі. Сподіваюсь, що карантин закінчиться, а звичка читати – залишиться.
Хоч ви не з Чернігівщини, але, певно, для вас вона вже ніби рідна…
Це точно! Я співпрацюю з ЧЕline від першого дня, вважаю, що мені пощастило і з колективом, і з роботою. Хоч на Чернігівщину ми так і не вибралися, тому знаю про її краєвиди, визначні місця та людей – виключно з публікацій. Та, сподіваюсь, що колись побачу це все на власні очі.
На завершення розмови хочеться побажати всім залишатися здоровими та начитаними. Читайте! Це дійсно дуже захопливе заняття, це просто інший світ! Януш Корчак писав: «Завдання книг – полегшити, прискорити пізнання життя, а не замінити його»
І батькам купіть електронну книжку, навчіть нею користуватися (щоправда, вже восени, після всіх городніх справ). Зараз стільки цікавої літератури, що нерозумно відмовлятися від запропонованих можливостей!
Спілкувалась Ірина Осташко
–
Источник: Челайн
