Героєм рубрики «Люди» стала голова Чернігівської обласної організації Національної спілки письменників України Олена Конечна. Як сама розказує, вона – велика мрійниця, що й підштовхнуло стати письменницею, адже все, що не вдається втілити в житті, втілює у власних творах.
Олено, розкажіть про себе. Де народилися? Про дитинство.
Народилася в місті Чернігові. Батьки ж родом із Вінниччини. Там усе моє родове коріння. Поїздки разом зі старшою сестрою на все літо до бабусі й дідуся в село Іванів Калинівського району – найсолодші згадки дитинства. Змалечку намагалася в усьому наслідувати старшу сестру Людмилу. Вона у школі була круглою відмінницею, тож мені не залишалося нічого іншого, як теж добре вчитися. Відтак, як і сестра, із золотою медаллю закінчила Чернігівську середню школу №1. Роки навчання згадую з великим теплом і пієтетом. Дуже вдячна моїм учителям. Це були справжні професіонали. Той багаж знань, який вони мені дали, ще й досі не вичерпався. З дитинства була дуже соціально активною. Любила різні змагання. Під кінець навчання у школі захопилася театральною творчістю. Писала сценарії для вечорів, які збирали аншлаги, грала на гітарі та співала, залюбки виступала на сцені.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Фармацевтичне покликання та патріотизм Олега Робейка
Ким мріяли стати?
У різний час приміряла до себе професії лікаря, режисера, актора, перекладача. Після того, як у восьмому класі стала переможцем обласної олімпіади з біології, цей предмет став для мене особливим.
Розкажіть про навчання у виші та ваш професійний шлях?
Після закінчення школи у 1985 році вступила на біолого-ґрунтознавчий факультет Санкт-Петербурзького держуніверситету. Спеціальність за дипломом: «ґрунтознавець-агрохімік». Вибір професії був не стільки свідомий, скільки за покликом долі. Зрештою це значно збагатило мій життєвий досвід і розширило світогляд. Природнича освіта дає цілісне уявлення про світ, у якому живе людина, а місто Санкт-Петербург варте того, аби провести у ньому частину життя. Так склалося, що за фахом ніколи не працювала. Знову ж таки, примха долі. Мої «трудові університети» – це переважно журналістика і красне письменство. Здобувши вищу освіту, повернулася до рідного Чернігова. Працювала редактором редакційно-видавничого відділу РВК «Деснянська правда» (1994–1995), кореспондентом відділу права Чернігівської обласної газети «Деснянська правда» (1995–2005), власкором газети «Вісті» Центральної спілки споживчих товариств України (2006–2009), у червні цього року вдруге обійняла посаду голови Чернігівської обласної організації Національної спілки письменників України (перший раз очолювала письменницьку організацію з 2013-го по 2016-й).
Як прийшли в літературу?
Можна сказати, що як письменник народилася одночасно з народженням першої доньки. З’ясувалося, що обов’язкові чотири години щоденних прогулянок із немовлям на свіжому повітрі сприяють роздумам і розбудові сюжетів. Оскільки в той час я зачитувалася детективами, то моїм першим твором став детектив. Писала дуже довго і важко, багато разів переписувала. Але врешті-решт добилася того, що всі ниточки сюжету були переплетені як слід і ніде не стирчало обірваних кінчиків. Зате другий детектив був написаний на одному диханні. Він і досі є моїм улюбленим. Мав багато робочих назв, а у світ вийшов під назвою «З вами цього не трапиться». Згодом один за одним написала пів десятка творів детективного жанру. А потім переключилася на дитячу літературу. У співавторстві з Аллою Сокол ми видали кілька десятків поетичних і прозових книг для дітей. Є в моєму доробку й авторське видання: казка «Копійчині мандри», яка побачила світ у рамках Державної програми «Українська книга». Паралельно самі собою з’являлися новели. Коли назбиралася ціла збірка, я відправила її на Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» і стала його переможцем у 1999 році. У 2001 році ця збірка побачила світ і того ж року мене прийняли до Національної спілки письменників України.
Як знаходите теми для творчості? Які напрями в літературі є для вас найближчими?
Оці три напрями – детектив, новела і дитяча література – і є для мене найближчими. Так сталося, що мій улюблений детектив «З вами цього не трапиться» переріс у роман під назвою «За ґратами раю», який я наразі не завершила. Вже видана друга частина – «Синдром Роксолани». Працюю зараз над третьою. Отак несподівано для себе стала романісткою. А ще мене приваблює містика. З її допомогою можна побудувати сюжет, який триматиме читача в постійному напруженні та змусить прочитати твір на одному диханні. Мене саму це гіпнотизує. Що стосується тем, то вони знаходяться самі. Переважно цьому передує якась сильна емоція. І тоді твір просто пишеться. Це так само, як людина під настрій починає спонтанно співати.
Розкажіть про родину. Чи підтримує вас у вашій літературній діяльності?
Знаю, що моя родина мною пишається. Це і є головна підтримка. Менша донька також обрала творчу професію – графічний дизайнер. Мені подобається її вибір. Вже маємо спільне видання: обкладинку до моєї книжки «Вишнева кісточка» малювала моя донька, Конечна Галина.
Які у вас хобі?
На сьогодні книги – це і хобі моє, і професія. Читати книжки інших авторів – це хобі, писати власні тексти – професія.
Які перспективи книжки, порівняно з її конкурентами – кінематограф, інтернет? Чи треба рятувати книжку?
Я не вважаю, що кінематограф та інтернет – це конкуренти книжки. Зокрема, електронні тексти та аудіокниги чудово почуваються в інтернеті, а кінематограф дуже часто стає популяризатором тієї чи іншої книжки. На сьогодні це справа смаку, як саме познайомитися з літературним твором: прочитати його паперовий варіант чи електронну версію, послухати аудіо чи подивитися створений на його основі фільм. І не тільки смаку, а ще й наявності вільного часу, технічних можливостей і навіть здоров’я очей. В ідеалі книжку дійсно краще читати в паперовому варіанті, оскільки таким чином сприйняття найповніше. Але це потребує багато вільного часу. Натомість аудіокнижку можна слухати і в спортзалі, і під час механічної роботи, і в подорожах. Це дуже зручно. Що стосується кінематографа, то цей варіант найчастіше обирає молодь – як найшвидший спосіб сприйняття інформації. Якісна екранізація може спонукати до глибшого вивчення теми, тобто викликати бажання прочитати книжку. Нам треба зрозуміти, що поняття «книжка» сьогодні значно розширилося. І замість слова «рятувати» я ввела б такі вислови, як «популяризувати» і «вчити правильно розставляти акценти». На мою думку, треба популяризувати в суспільстві шанобливе ставлення до тієї інтелектуальної діяльності, яку ми називаємо читанням книжок. Вбачаю у цьому велику роль соціальної реклами. Було б непогано, якби люди звідусіль чули інформацію, що читати – це корисно для мозку, це важливо для іміджу, це сприяє успіху в будь-якій сфері діяльності, це розширює світогляд, це може стати чудовим хобі, а то й професією, зрештою це цікаво, це правильно, це круто! Так само, як зараз у світі пропагують здоровий спосіб життя. Що стосується правильного розставляння акцентів, то, звісно, треба популяризувати думку, що традиційна паперова книжка, якісно написана і належним чином видана (а досягнення поліграфії сьогодні здатні зробити її справжнім витвором мистецтва!), з об’єктивних причин має перевагу перед іншими її формами. Так само, як, наприклад, оперний спів для знавця музики має перевагу перед естрадним.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Люди»: активний стиль життя Ірини Єрмоленко
Які автори є вашими улюбленими – в світі та в Україні?
З-поміж українських авторів люблю й перечитую (або переслуховую в аудіоваріанті) Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ліну Костенко, Григора Тютюнника. В дитинстві моїми улюбленими українськими авторами були Микола Трублаїні, Юрій Дольд-Михайлик, Іван Багмут. В юності зачитувалася сатиричною прозою Олега Чорногуза (мої батьки родом з того самого села, де народився наш видатний письменник). Серед світових авторів улюблені Ернест Гемінґвей, Еріх Марія Ремарк, Джейн Остін. Дуже люблю «Майстра і Маргариту» Михайла Булгакова і творчість Сергія Довлатова.
Які літературні жанри на вашу думку є сьогодні найбільш затребуваними в Україні?
Знаю, що у світі загалом зараз великий попит на фентезі. Гадаю, що цей бум не оминув і Україну. А ще в нашій країні існує неабиякий інтерес суспільства до власної історії. Це дуже прикметно.
Як ви оцінюєте «Чернігів читаючий» і що ви побажали б своєму читачу?
Чернігів з усіх поглядів – чудове місто. Тут багато розумних освічених інтелігентних людей, а отже, це люди, які читають. Хочу побажати їм якнайбільше гарних книжок!
–
Олег Дешура
