Рубрика «ЛЮДИ»
У дитинстві вона мріяла стати ветеринаром, щоб рятувати життя тваринкам. В дитячому садку воювала проти жорстокості й знущання над метеликами. Головне для неї – справедливість. Це загострене почуття не зникло навіть коли вона стала дорослою. Чернігівка Юлія Кравець має власний світогляд і нині робить життя людей солодшим і яскравішим.
Про життя майстрині кондитерської справи – далі в нашій традиційній рубриці «ЛЮДИ».
«Якось в дитячому садочку зламала руку під час «спецоперації» порятунку метеликів».
Отже, знайомтеся – Юлія Кравець.
Мені 29 років, народилася в селі Великий Листвен Городнянського району. Це дуже мальовниче село. Особливо люблю його за те, що там багато лісів. Красивих лісів. Навчалася в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Шевченка на «хім-біо». Мріяла стати ветеринаром, але мені сказали тверде «ні». Вуз вибрали батьки, спеціальність я.
Цікавих і «форс-мажорних» випадків в житті було багато. Частенько це траплялося через моє загострене відчуття справедливості. Якось в дитячому садочку зламала руку під час «спецоперації» порятунку метеликів. Ніколи не мирилася із знущаннями та несправедливістю. Я каталася на каруселі і побачила як дівчата ловили метеликів, щоб потім повідривати їм крила. Зрозуміло, що потім вони загинуть. Коли я кинулася на порятунок, то зачепилася ногою і впала. Результат – зламана рука. Потім ночами через біль спати не могла. Зате моя совість була чистою.
Моє дитинство та і загалом дитинство дітей 90-х кардинально відрізнялося від нинішнього. Ми більше спілкувалися вживу, гуляли в командні ігри на вулиці, про телефони і гаджети ніхто навіть не думав. А зараз діти сидять на вулиці з телефонами і можуть лишень кількома фразами перекинутися.
Зараз звичайно більше можливостей і дитинство може проходити яскравіше (іграшки, розважальні центри і т.д.). Але зникає живе спілкування… Свої плюси і мінуси є у всіх періодах.
Нині я займаюся випіканням кондитерських виробів. Цим і заробляю на життя. Кондитерською справою займаюся давно. Стимулом став випадок, коли замовила своїй дитині на 1 день народження торт. Я залишилася не дуже задоволена і вирішила – якщо хочеш, щоб щось було зроблено добре, то зроби сама. Спочатку пекла торти для себе, потім порадили робити це на замовлення. Не одразу наважилася. Дякую людям, які мене підтримали в цьому і повірили в мене. Це для мене було дуже важливо.
Кондитерська справа – це ціла наука. Є безліч видів тортів і різних виробів. Мій улюблений – «Червоний оксамит». Про це можна багато говорити, та, як кажуть, краще один раз скуштувати, ніж сто разів про це послухати.
Люблю мандрувати. Але після народження дитини все відкладаю «на потім». Хоч і розумію, що варто жити зараз. Поетапно починаю реалізовувати те, про що мріяла. Гадаю, з поїздкою теж найближчим часом складеться.
Дуже люблю гори. Бувала в Криму. Цілий день ходили на спеці і мені було мало, адже я прихильниця активного виду відпочинку. На пляжі ніжитися під сонечком – це точно не моє.
Також люблю Чернігів. Як такого улюбленого сакрального місця немає. З донькою ходимо прогулюватися до фонтанів, до річки. Там спокійно і затишно. А в Ялівщині неймовірно особливий запах лісу, тому ми там фактично щоденно намотуємо круги.
Вчинків різних в житті було багато. Чим пишатися? Я можу просто робити добрі справи, але навіщо цим пишатися?! Життя людям не рятувала. Мені рятували. Намагаюся жити по совісті і нікому не шкодити. Також стараюся допомагати тим, хто дійсно потребує цього.
Мрію про те, щоб люди стали добрішими. Щоб не було хвороб і бідності. Щоб кожен отримував те, на що заслуговує.
Для мене справедливість – річ дуже принципова.
Вірю в щасливе майбутнє України. Хоч і тенденція так собі… Хочеться вірити в краще, але факти говорять самі за себе. Поки з роками краще не стає.
Порада всім і лейтмотив мого життя – йдіть до своєї мети і не зраджуйте мрію, навіть якщо хтось соває палиці в колеса, сміється над цим і вважає все це нереальним.
Спілкувався Павло Солодовник
