Магічна етнографія Чернігівщини. Гаруспіки

Оце поки ви не придумали через що ще посратися в фейсбуці, я трохи про вичитане, про магічну етнографію Чернігівщини, бо вважаю і знаю, що Чернігівщина в силу своєї неідустріалізованості криє багато таємниць, до яких ще можна наживо торкатися, в т.ч. через носіїв.
Останнім часом, буває, зазираю до книги Олександра Знойка «Міфи Київської землі та події стародавні», що з’явилася в 1989 році — дуже цікава книга, що, наприклад, абсолютно спокійно і аргументовано розповідає про традиції Різдва, яке завше було 25 грудня зі зрозумілих причин, а не оте все, з чим ви ніяк не попрощаєтесь.
Сам собою автор — персоналія достатньо загадкова. Він народився в 1907 році на Чернігівщині, в Ніжині. Отримав серйозну освіту фізикохіміка. Працюючи до пенсійного віку в сфері точних наук, докладав немало праці для розв’язання деяких проблем молекулярно-атомної хімії, був дотичним до секретних розробок в оборонній промисловості, зокрема, в розвитку атомної енергетики за років Другої світової війни й після. Цей високий науковий статус робив його вхожим до «спецхранів» бібліотек, куди доступ мали не всі, а хіба «обрані». Знойко був знайомим з Вернадським, Рибаковим, Лихачовим, його статтями цікавились в Академії наук… На пенсії залишив москву, де жив і працював (звичайна доля українських інтелектуалів) і повернувся додому, в Україну, Київ. Ось тоді вже повністю занурився у дослідництво української праісторії, культури, етногенезу, мови. Його пошуки, статті потім ляжуть в основу багатьох сучасних письменницьких практик — як академічних, так і художніх.
____
А тепер, власне, до магічної етнографії. Ви ж теж дивились колись «Робіна Гуда: принца злодіїв» з Кевіном Костнером? Пам’ятаєте епізод, де відьма Мортіанна, мати шерифа Ноттінгема Георга, займається ворожбою на майбутнє — на нутрощах якоїсь там тварини? Я раніш думала, що то такий емоційний візуальний трюк, щоби відьма була ще більшою відьмою для глядачів. Але пізніше дізналась, що так колись дійсно віщували.
Знойко ж розповів у своїй книзі про такі практики в Україні, зокрема на Чернігівщині, де все збереглося аж до ХХ ст. От я вам це процитую.
✍️З передісторичної доби лишився нам і ще один цікавий звичай. На свято астрального культу народження Місяця (Дідуха) – Щедрий Вечір в українців заведено колоти кабана або принаймні подавати жертовне порося. Хоч роха й була присвячена сонцю, а порося, мабуть, символізувало й зірку, і астральний вогонь (згадаймо народну загадку: «Дрижить свинка – золота щетинка» (вогонь).
За нашої пам’яті народ ще зберігав обряд і ритуал колишніх жерців. По селах були професіонали-колії (подібно до різників у євреїв), котрі кололи, смалили, обробляли кабана та ворожили по нутрощах, зберігаючи стародавній обряд. Кров збирали в спеціальний посуд і з неї з крупою робили кров’янку – жертву богині Дані – втіленій воді. Ворожба й провіщання відбувалися за відповідним ритуалом. Коли кров лилася буйним безперервним струмком – провіщалося дощове літо (треба заорювати гній). Довга грудочеревна перетинки – довге літо. Якщо вона швидко звужується, то лише перші посіви вродять і т. ін.
Дівчатам давали печінку, й вони, вдивляючись у блискучу поверхню, прагнули побачити свою долю.
Згадку про ворожбу по нутрощах жертовної щедро-вечірньої або різдвяної рохи ми подали за повідомленням українського етнографа М. Коробки, хоча й автору цих рядків доводилося спостерігати цю ворожбу на Чернігівщині (село Шатрище Новгород-Сіверського повіту, міста Ніжин і Борзна). На жаль, автор на той час не цікавився вивченням залишків ворожби по нутрощах тварин на Україні.
З повідомлення М. Коробки видно, що народ зберіг лише символічний, колись священний ритуал замість давньої науки провіщання по нутрощах.
Чи справді існувала така велика наука – незбагненне досягнення багатьох поколінь цілеспрямованої дослідницької думки жерців? Мабуть, так.
Адже сучасна медицина вже дійшла висновку, що по лініях долоні, радужці ока, пульсу можна розпізнати хворобу.
Фанатично вперті у намаганнях зберегти обряди своєї віри, наші предки донесли їх до наших днів. Це були обряди, пов’язані з астральним культом, а саме з щедро-вечірнім святом народження бога Місяця на 1 січня. Ворожба і провіщання по нутрощах тварин були, крім наших предків, поширені в етрусків та кельтських жерців-друїдів до заборони й запровадження Юлієм Цезарем смертної кари за ворожбу.
Всенародний ритуальний звичай колоти кабана або роху на Новий рік і ворожити на нутрощах є спільним у віруваннях і побуті етрусків і кельтів, які мали своїми головними племенами, зокрема, рутенів, бойків, сквиру, галатів. Кельтські жерці-друїди («старі дуби») залишили нам багато відомостей з науки ворожби. Їхнє ім’я на території України народ зберіг у назві козацького міста Стародуба, що був осередком друїдів, як і місто Ворожба. Ці обряди було поширено в деяких народів дошумерського й шумерського населення Вавілону. Про взаємні культурно-етнічні впливи населення Наддніпрянщини з Урарту, Єгиптом, Вавілоном, Іраном, арабами свідчить термінологія свят і обрядів наших предків.
Вже на початку нової ери римляни не спроможні були засвоїти науки провіщання по нутрощах. Хоча й були відповідні книги-ворожби по нутрощах, по блискавицях або польоту птаха, які з «благословення» римської влади часто спалювалися, наука провіщання – так звана гаруспіція (що означає спостереження печінки) лишалася в руках вчених етрусків. Римський сенат до н.е. не раз заохочував молодь етруської знаті до вивчення гаруспіції. Як відомо, термін навчання кельтських жерців становив 20 років. Поступово занепадала наука й зникали освічені ворожбити-жерці. Відсутність знань породжувала фальсифікації, сумніви й невіру. Ціцерон в своїй книзі пророцтв висловлює невіру в гаруспіцію, хоч до того, безперечно, спричинилася й смертна кара, впроваджена в Римі як покарання за ворожбу по нутрощах тварин. Наведемо слова Ціцерона, що свідчать про втрату серед окремих освічених римлян беззастережної віри в гаруспіцію вже в І ст., до н.е. Він пише: «Чи може хто-небудь кого переконати, що гаруспіки через тривалий досвід знають, що начебто напророчено в нутрощах. Але ж скільки тривав і нагромаджувався цей досвід і за якої давнини його почали використовувати? Або яким чином вони разом домовились про те, який бік щасливий, а який – нещасливий, яка звивина пророчить горе, а яка успіх і добробут? Як про всі ці речі змогли домовитись гаруспіки етруські, еллінські, єгипетські та пунічні? Адже вони не могли цього зробити, та й навряд чи це зробити можливо». І далі: «…Якщо нутрощі мають властивість пророчити майбутнє, вони повинні бути пов’язані з природною сутністю речей або підлягати впливові й волі богів».
Хоч Ціцерон і дивився скептично на науку гаруспіків, віра в їхні пророцтва тривала. Однак це не завадило Візантійському імператору Константину в IV ст. н.е. видати наказ про застосування до гаруспіків смертної кари за провіщання.
Знищити науку ворожби по нутрощах було майже неможливо, й християнська церква довго вела з нею боротьбу. За астральних культів, що існували в Єгипті, Вавілоні і на землях наших предків, космічні вірування проймали все громадське й особисте життя людей. Космічна передматеріалістична релігія справді допомагала розв’язувати складні державні, господарські, наукові й особисті проблеми. Висока наука й чудесна, як здавалося, безпомилкова практика ворожби по нутрощах беззастережно сприймалася навіть по сусідніх чужих країнах.
На жаль, в Україні ніхто з учених не вивчав мистецтва провіщань по нутрощах тоді, коли воно ще існувало в XIX ст. Якийсь час територія України, можливо, була центром ритуальної ворожби люнарного астрального культу. ✍️
О.Знойко
«Міфи Київськоі землі та події стародавні»
____
Цікаво спитати тепер — а чи доводилось кому чути про таке в реальності, а не з фільмів, тут, у Чернігівському Поліссі, або й не лише?…

Ольга Ярмуш
Фото Андрія Сагайдака

Источник: format.cn.ua