3 січня жителі Талалаївської громади у Плугатарі прощалися із захисником України Леонідом Климушеню.
Про це повідомляє Талалаївська селищна громада.
Леонід Климуша народився 24 вересня 1976 року у селі Гришине Роменського району Сумської області. Згодом сім’я переїхала в Талалаївку, де Леонід закінчив Талалаївську середню школу. Навчався у Роменському сільськогосподарському технікумі за спеціальністю бухгалтерський облік. Працював за спеціальністю і ні, та всюди колеги запам’ятали його як людину відповідальну, надійну. З дружиною Татьяною проживали у селі Плугатар. Рідні, побратими та знайомі згадують його як надзвичайно добру людину. Леонід захоплювався футболом та шахами. Вільний час приділяв риболовлі. Дуже любив тварин.
Війна у його життя увірвалася задовго до повномасштабного вторгнення. Під час першої хвилі мобілізації він був одним із перших, хто прибув до військкомату у березні 2014-го. Рік служив у зоні АТО. Той рік він називав роком пекла, та ніколи не шкодував, що став на захист України на початку війни. А коли рашистська навала пішла на нашу землю повномасштабною війною, Леонід знову став на захист у перший же день війни. Разом з іншими чоловіками чергував на блокпосту і вже у лютому 2022 року призваний по мобілізації до лав ЗСУ.
Проходив військову службу у Другому відділі Прилуцького РТЦК та СП. Восени 2024 року переведений на службу до військової частини. Його колеги по службі згадують, що Леонід кожне своє завдання доводив до завершення. На нього можна було покластися у найскладнішій ситуації.
9 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Леонід Климуша отримав важке поранення. У цей момент він зовсім не думав про себе, а намагався врятувати свого пораненого побратима. Леонід виніс його на собі у безпечніше місце, чим врятував його життя. Життя власне було під загрозою. Мужнього воїна евакуювали до госпіталю у місто Дніпро. Майже місяць у лікарні тривала боротьба за його життя. Він витримав кілька операцій і всі так сподівалися на його одужання. Не судилося. У перший день нового року серце воїна зупинилось.
Поховали воїна у рідному селі.
–
