16 жовтня — Всесвітній день анестезіолога Для людей чутливість до болю є природним явищем і це нормально. Але, коли мова йде про необхідну, іноді термінову медичну допомогу, особливо при оперативному втручанні, то перевищення больового порогу при хірургічних операціях для людини може стати фатальним результатом і це спостерігалося протягом багатьох сторіч.
MYNIZHYN.com поспілкувався з людиною, яка допомагає хворим не відчувати болю, коли це потрібно. Це молодий лікар анестезіолог, Павло Тітовець, який родом з Житомирської області. Після закінчення Національного медичного університету ім. О. Богомольця — третій рік працює в Ніжинській міській лікарні.
— Що для вас робота медика? Як би ви описали цю професію?
— Взагалі, я планував з самого початку вибрати собі хірургічну спеціальність. Потім, попрацювавши в реанімації, побачив, як тут відбувається процес роботи медика, наскільки все інтенсивно і складно і який колосальний досвід можна отримати. Тому, вибрав напрямок – реанімація. Тут найтяжчі пацієнти, найтяжчі випадки. Крім того, мені дуже сподобався злагоджений колектив, який тут працює. Старші колеги мені завжди допомагали і досить багато чому навчили. І зараз ми колективно працюємо однією командою.
— Як ви обрали саме професію медика, як прийшли до цієї професії?
— Ще з дитинства хотів стати медиком, хоча в моїй сім’ї ні в кого немає медичної спеціалізації. Вибрав сам собі напрямок медицини і мені сподобалось, ніколи не пошкодував, що став медиком. В іншій професія я себе просто не бачу. Мені подобається спілкування з людьми, передопераційний період пацієнта, післяопераційний. Звісно, що тяжко – бо це реанімація і ти розумієш, що саме сюди поступають люди в дуже тяжкому стані і буває, що бачиш деяких хворих і розумієш, що вся титанічна робота, яку ти проводиш, може й не дати результату… Але ж ти намагаєшся, борешся за чиєсь життя!
«Під час повномасштабного вторгнення був місяць такої інтенсивної роботи, коли ми навідувались додому трохи відпочити і знову на роботу і знову працюємо»!
— Чи побільшало зараз у вас роботи під час воєнного стану в країні? Що змінилося а що ні?
— В період воєнного стану – так. З початку повномасштабного вторгнення на нашу країну і проведення бойових дій навколо Ніжина, було досить багато постраждалих, саме військових. Ми стикнулися з тим, з чим раніше мали справу рідко. Це масові поступлення, які були у нас вже 25 лютого і здебільшого – з вогнепальними пораненнями або ж пацієнти з дуже серйозними мінно – вибуховими травмами, дуже серйозними пошкодженнями черевних порожнин. Хірурги тоді прикладали дуже багато зусиль, аби зашити всі ці поранення. А далі – ми вже забирали до себе на післяопераційний догляд.
Досить багато було тоді задіяно операційних бригад. Тут все залежало від колективності роботи між хірургами, анестезіологами, травматологами. Можна сказати, що завдяки саме цій злагодженій командній роботі всі пацієнти, які були в нас на операційному столі, вони всі вижили. На жаль, поступали пацієнти і в край тяжкому стані, стані клінічної смерті і були безнадійні. Але таких було не багато.
А ми, в сою чергу, працювали і майже не виїздили з лікарні. Був десь місяць такої інтенсивної роботи, коли ми навідувались додому, трохи відпочити і знову на роботу і знову працюємо! Потім, звісно, стало трошки легше. Але, поступали й цивільні. Були в нас з опіками пацієнти, по яким вдарили ворожі танки. У відділенні реанімації вони у нас перебували досить тривалий час. На жаль, троє дорослих від обстрілів померло, а двоє дівчаток залишились живі. Одна з них зараз за кордоном. Їй роблять різні оперативні втручання, пластику шкіри.
Також, були цивільні, які постраждали від вибухів, здебільшого, це були люди з вогнепальними пораненнями.
— Який випадок з вашої практики запам’ятався вам найбільше?
— Ви знаєте, кожен випадок, кожен пацієнт – це якась своя окрема історія. Під час бойових дій, запам’яталися пацієнти, які були з досить великими ураженнями і вони вижили!
Також мені запам’яталася робота у ковідному відділенні, в реанімації. З гарними результатами тоді були саме ті пацієнти, які внутрішньо налаштовувалися, що вони переможуть цю хворобу і виживуть.
Приміром, в мене була пацієнтка у вкрай важкому стані і навіть, не було шансів, що жінка виживе! Проте, коли вона дізналася, що її донька прилетіла з Ізраїлю і вони не бачились два роки, то жінка через три дні почала самостійно дихати і через тиждень вже сама сиділа на ліжку, а через два тижні пішла своїми ніжками додому!
«Такі пацієнти, на яких взагалі не діє анестезія, до мене не потрапляли».
— Ви знаєте, є такі люди, які не піддаються гіпнозу, або ж чужим думкам. А чи є такі, на яких не діє анестезія?
— Кожна людина дуже індивідуальна. Для кожного пацієнта потрібно розраховувати своє дозування препаратів, які ми використовуємо. Тяжче проводити анестезію людям, які зловживають алкоголем або наркотичними засобами. Для людей із вродженими вадами є також свої особливості. Але такі пацієнти, на яких взагалі не діє анестезія, до мене не потрапляли. А от, якщо у людини сильний організм, вона займається спортом, то для таких зазвичай потрібна і менша доза медпрепаратів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Операції без світла, води та в холоді: хірург у Чернігові рятував людей одразу у двох лікарнях
— Чи варто при не такому вже й значному болю вводити пацієнтам анестезію, чи є випадки, коли краще перетерпіти? Що скажете?
— Частими випадками є місцева анестезія. Людина перебуває у свідомості, але саме в тому місці, де проводиться оперативне втручання, пацієнт не відчуває болю. Якщо ж говорити про діток, то будь-які маніпуляції, які приносять біль, краще знеболити.
Тут треба уважно дивитися, навіть при місцевій анестезії можливо потрібно додавати й загальну, аби не викликати больовий шок, адже це призведе до небажаних наслідків. В таких випадках додатково викликають в операційну анестезіолога.
Навіть при гастроскопії або ж колоноскопії, є пацієнти, які не можуть провести цю процедуру без знеболення. В таких випадках проводять внутрішньовенну анестезії, людина дрімає і їй роблять процедуру.
— Чи важко бути анестезіологом?
— Мені здається, що кожна сфера, кожна діяльність в медицині і важка і важлива. В анестезіології ми стикаємося з усіма нозологічними формами, тобто конкретні хвороби з типовим для них поєднанням симптомів і функціонально-морфологічних змін, а також певної етіології й патогенезу. Ми виявляємо, який характер має кома, якого суміжного спеціаліста потрібно викликати, тощо. Коли ми нормалізували стан пацієнта у відділенні інтенсивної терапії, потім переводимо його у відповідне до його хвороби відділення.
— Яким для вас є рецепт ідеального самопочуття? Як підтримувати здоров’я і життєвий тонус на гарному рівні?
— Потрібно більше перебувати на свіжому повітрі, якщо є можливість. Приміром, ми з дружиною любимо увечері просто не поспішаючи пройтись півгодини, чи годину десь по вечірньому місту, аби не сидіти у квартирі. А ще бажано уникати стресу, менше нервувати, відноситись до всього спокійніше. Звісно, в реаліях сьогодення це досить тяжко зробити, але потрібно хоч якось абстрагуватися і триматися в колі рідних та близьких.
Фото MYNIZHYN.com
–
