Кожного дня, Україна втрачає кращих синів, один з них це – штаб-сержант Турченко Олександр Васильович, інспектор прикордонної служби — водій 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого, народився 5 червня 1983 року в селі Смяч, Новгород-Сіверського району Чернігівської області.
Про це повідомляє Північний кордон. Держприкордонслужба.
Після закінчення 11 класів місцевої середньої школи, він пройшов строкову військову службу в танкових військах, вже з юних років Олександр відзначався відвагою та рішучістю, що врешті-решт привело його до лав прикордонників в 2004 році. Служба на північних кордонах нашої держави, стала символом непохитної мужності та самовідданості.
Ще в молодому віці зустрів свою майбутню дружину Олену Василівну та разом із нею створив щасливу родину. 19 жовтня 2010 року народилася їхня донька Марія, яка стала джерелом щастя та гордості Олександра.
У лютому 2022 року, коли ворожі сили наступили на Чернігів, Олександр був одним із тих, хто першим встав на захист рідних земель. Він боровся з незламною вірою в перемогу, проявляючи істинний героїзм і вірність своїй Батьківщині та своєму народові.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дві громади Чернігівщини – під ворожим вогнем
Для кожної родини їхній захисник — це цілий світ, сповнений щастям, радості та любові. У липні 2023 року сім’я Турченковтратила свій всесвіт. Олександр загинув, виконуючи свої службові обов’язки, захищаючи Україну. Його пам’ять завжди житиме в наших серцях, як приклад вірного сина своєї землі, який віддав життя за свободу і мир.
Найціннішими спогадами поділилась і дружина Олександра – Олена Василівна: «Мій Сашуня був люблячим, дбайливим і турботливим чоловіком. У нього були золоті руки: все, за що він брався, виходило на відмінно. Він дуже любив музику і завжди вмикав її, коли працював. Олександр мав особливе відношення до техніки, любив працювати з нею, хоча не завжди мав на це час. Ми разом любили риболовлю, збирання грибів та ягід — наша сім’я завжди була активною. Він був душею компанії та головним організатором. Завжди думав наперед і піклувався про всіх. Він любив готувати, хоча робив це рідко через брак часу. Як батько, Олександр був добрим і завжди балував нашу доню. Він дуже любив обійматися і міг обіймати нас десятки разів на день. Той, кого він обіймав, знає, про що я кажу. Він мріяв про власне житло і гараж, але, на жаль, ця мрія не здійснилася. Без нього дуже важко і боляче. Я була дійсно щаслива у шлюбі, не переживала за якісь проблеми, бо знала, що мій чоловік все вирішить. Тепер він охороняє нас з донею з небес»
Життя Олександра, було сповнене відваги та любові до Батьківщини. Від першого дня на службі і до останнього подиху він стояв на захисті нашої свободи, і його героїчний шлях ніколи не буде забутий.
–
