На початку березня у Чернігові Росія бомбардувала не лише військові об’єкти. Вона також прицільно знищувала освітні заклади міста.
25 із 34 шкіл Чернігова – пошкоджені, 2 – повністю зруйновані. Але місто оживає попри руйнації. Сім’ї з дітьми повертаються додому. Уже розпочався навчальний рік, і освітній процес критично важливо відновлювати.
На жаль, у класи двох шкіл учні найближчим часом не повернуться. В інших закладах розпочали рік у змішаному форматі або дистанційно через пошкодження будівель.
Усім цим школам необхідна допомога. Не лише у відновленні приміщень, а й в облаштуванні бомбосховищ, у забезпеченні необхідними матеріалами для навчання. Бюджетних коштів на усе не вистачить, тому благодійний фонд savED взявся за допомогу у відновленні чернігівських закладів освіти.
Фонд заснувала ексміністерка освіти і науки Анна Новосад спільно із громадською організацією GoGlobal.
«Українська правда. Життя» побувала у трьох школах Чернігова та поговорила із Анною Новосад та керівницею ГО GoGlobal Оксаною Нечипоренко про стан освітнього середовища в Україні та як фонд допомагає його відновлювати.
Школа №21
Біля школи №21 – обладнаний сучасний спортивний майданчик, а територію закладу огортає масив хвойних дерев. Здається, ось-ось на спортивне поле вибіжать діти. Почнеться урок фізкультури, школярі робитимуть розминку під команди вчителя та гратимуть у м’яча.
Утім, руїни поруч нагадують про те, що найближчим часом сюди шкільне життя не повернеться.
Третього березня росіяни скинули бомбу на школу, в укритті якої ховалися учні з батьками та інші чернігівці, які жили поруч. Будівля не підлягає відновленню.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, школа №21, як і багато інших у місті, стала сховищем для місцевих жителів.
«Оскільки бомбардування на той період в основному було вночі, то люди вночі приходили. А зранку ішли додому – поїсти, помитися, переодягнутися. Діти в нас були, маленьких немовляток у колисочках приносили», – розповідає директорка школи Інна Левченко.
У школі записували усіх, хто приходив ховатися від обстрілів. За даними директорки, на момент удару в укритті було близько 200 людей.
«Я намагалася, щоб всі, хто прийшов до школи, перебували в сховищі. Але я знаю людей, які вбігали у приміщення, коли літак уже летів», – каже директорка.
Росіяни скинули бомбу о 12:15.
Під завалами школи загинули люди. Дітей серед них, на щастя, не було.
«Дівчинка з восьмого класу вбігала у школу, коли усе вже почало летіти, і її порізало трохи», – переповідає Левченко.
У той момент директорка стояла у холі на першому поверсі. Її посікло осколками.
«Коли це трапилося, стояв дуже сильний пил. У мене потім із ран виймали зелену штукатурку. У мені залишилося скло. Я казала – давайте виріжемо, а лікарі попередили, що від цього буде тільки більше шкоди. Організм або сам має виштовхнути осколки, або вони капсулюються і там залишаться. І так в багатьох», – пригадує директорка.
У жінки внаслідок удару не стало верхньої повіки – лікарям довелося її нарощувати. Також пришивали вухо – були поламані усі хрящі. Кілька місяців директорка провела у лікарні. Її організм все ще потребує відновлення.
Більшість дітей закінчили навчальний рік у своїй школі. Але у вересні пішли в інші навчальні заклади міста, бо їхній рідний – розформували.
«Ми навіть провели невеличке святкове вручення у сусідній школі. Вшанували пам’ять загиблих, тому що з нашої школи загинув хлопчик з 8-го класу. На будинок його родини скинули бомбу», – розповідає директорка.
Сама директорка тепер також призвичаюється до нової школи, у якій почала викладати трудове навчання. Коли у місті знайдуть кошти на відбудову знищеної школи – поки невідомо.
Школа №20
Школа №20 зазнала пошкоджень ввечері 6-го березня. Момент прильоту зафіксував годинник в одному із кабінетів. 19:17. У ту хвилину на ньому зупинився час.
«Я змогла потрапити до школи наступного дня. Я побігла по школі, тому що коли мені телефонували, то сказали – Наталіє Іванівно, вашого кабінету немає, інформатики немає, учительської немає – я собі вночі уявила, що там взагалі вже нічого немає. Тому коли я побачила цілі стіни, то слава Богу, я… Тобто я побачила цілі стіни, а не діру в стіні», – переповідає директорка школи Наталія Малець.
Загалом у школі вибито 126 вікон, пошкоджено дах над спортивною залою, який нещодавно капітально відремонтували. Сильно посікло шифер над основною будівлею. Тепер затікає третій поверх.
Стіна одного з класів вкрита виямками від осколків. В одномі місці видніється діра.
Школу уже активно відновлюють, відремонтували клас НУШ, кошти на який Анні Новосад вдалося зібрати від небайдужих на свій день народження.
1 вересня навчання розпочали поки дистанційно. Але, за даними директорки, близько 70% учнів хочуть повернутися у класи, коли школу відремонтують.
«Мабуть, найбільші труднощі – це поєднання психологічного, фізичного і морального навантаження всіх учасників освітнього процесу: батьків, учителів, дітей. По-перше, ми всі пережили стрес і переживаємо його і надалі. По-друге, у нас багато змін: змішування класів на паралелях, дистанційна освіта», – каже директорка.
Школа №3
Школа №3 – одна із тих, яким у Чернігові пощастило найбільше. Приміщення майже не постраждало. Однак ця удача не стосується людей, які там ховалися. У час боїв на Чернігівщині у школі пережили все – від народження до смерті.
Вранці 24-го директорка помчала у школу, щоб скоординувати вчителів і заховати матеріальні цінності, особові справи, трудові книжки працівників.
«Десь о 12 у нас була перша сирена. Всі, хто був у школі, спустилися приміщення тиру. Нас було семеро, враховуючи моїх двох онуків, бо вони в той день ночували у мене. Та вже надвечір була майже сотня людей», – розповідає директорка школи Олена Яковчук.
Школа відчинила ворота для місцевих жителів.
У той час директорка всім, хто перебував у закладі, говорила:
«Ви живі? Ваші близькі живі? Ви у відносній безпеці? У вас є три так? Значить, все нормально».
Сховище змогло вмістити понад 300 людей.
«Були наші школярі, випускники, містяни. Ми нікому не сказали, що нема місця – приходьте, ми стиснемося. Багато було людей з тваринками своїми. Пізніше, десь через, мабуть, днів 4-5 приїхали дві родини з дітками з особливими потребами. Дуже багато літніх людей. Була вагітна жінка на 9-му місяці. Вона народжувала 7 березня, а 5-го в неї загинув чоловік. Мабуть, було найстрашніше, коли я цій вагітній дружині повідомляла, що її коханий загинув», – розповідає директорка.
За перші місяці повномасштабного вторгнення від рук росіян загинуло троє учнів.
«5 березня загинула ціла родина – мати і двоє дітей, а 9 березня один хлопчик – його з Чернігова намагався вивезти брат. Вони потрапили під обстріл. Потім до травня навіть не могли знайти його могилу», – переповідає Олена Яковчук.
Богдан і Данило, учні 5-го і 8-го класів разом з матір’ю виїхали під Чернігів у село Красне. Згодом жінка вирішила евакуювати синів у безпечніше місце, оскільки Красне постійно обстрілювали.
«Вона постійно поривалася, щоб вивезти дітей. А Красне було так розташовано, що стріляли з обох боків. І в якийсь момент, зі слів дідуся, у неї здали нерви, вона сіла в машину, посадила синів і буквально від’їхала метрів 300, і в них поцілили. Троє на смерть, на його очах», – переповідає директорка.
Навчання у школі відновили вже наприкінці березня.
«Спершу ми в укритті проводили для діток заняття, а потім уже коли перестали стріляти, почали підтягуватися люди з інших шкіл, вчителі і діти приходили: «А можна до вас? Ми чули, що у вас уроки». І коли ми дивилися на дітей, це нас рятувало.
Вони просили – то м’ячик, то бадмінтон. Діти як діти, вони почали трішки один одного реанімувати. І це, звичайно, вже почало так повертати до життя», – розповідає директорка.
Деякі вчителі, тільки-но виїхавши у більш безпечні місця, одразу відновили дистанційні уроки.
***
Чернігівські школи постраждали від обстрілів і вибухових хвиль. У будівлях вибиті вікна, двері, пробиті дахи, пошкоджені системи опалення.
Попри це, за даними директорів шкіл, відсоток зарахування в 1-й клас – приблизно 80% від минулорічного.
«Тобто це величезна кількість дітей, які йдуть в школу», – додає Анна Новосад.
«Наша мета – не просто відновити школи, а й внести в освіту нові сенси»
За словами Оксани Нечипоренко, в Україні на рівні держави не вистачає лідерства в освітньому напрямку.
«Освіта у війну не є першим пріоритетом на рівні держави. Саме тому лідерство у цій сфері на себе беруть громадські організації», – додає Нечипоренко.
Тому команда фонду взялася активно допомагати школам.
Чернігів став пілотним містом для фонду savED.
«Чернігів – це те місце, яке врятувало Київ, принаймні його величезну частину від наступу. Якби це місто впало, то було би дуже важко. Тому ми завдячуємо людям, які тут живуть, і дітям, які це все пережили. І, власне, ми вирішили, що будемо географічно займатися спочатку Черніговом», – розповідає Анна Новосад.
Сьогодні фонд шукає допомагає залучати іноземних донорів для відновлення освітнього середовища Чернігова.
Вже вдалося знайти гроші на оцінку пошкоджень у школах.
«Це коштує доволі дорого. Враховуючи усі зруйновані і пошкоджені школи, заклади профосвіти пошкоджені садочки, це буде коштувати десь 150 тисяч євро. Завдяки підтримці Посольства Фінляндії та Finn Church Aid ми разом з міською владою робимо оцінку всіх ушкоджених шкіл», – розповідає Новосад.
За словами Новосад, аудит потрібен для того, щоб показувати конкретні потреби і суми меценатам, вибудовувати з ними довіру.
Також фонд займається точковою відбудовою постраждалих класів. Бо місто, наприклад, вставить вікна в школі, але класи все ще залишаються ушкодженими. Наприклад, на зібрані кошти у школі №20 відновили клас НУШ, розпочали ремонтні роботи у класі інформатики
Друге важливе питання – бомбосховища.
«Ми всіляко спонукаємо донорів, з якими працюємо в Чернігові, ставити бомбосховища в пріоритет, тому що, як не дивно, ніхто з донорів взагалі не думає про укриття. Для них це – що це, для чого?» – розповідає Анна Новосад.
Утім, бомбосховища в українських школах сьогодні – це необхідність.
«Коли українки вирішують, чи повертатися додому, перше питання, яке вони ставлять – чи можна іти в школу, чи безпечно там? Тому нам важливо подбати про бомбосховища», – додає Нечипоренко.
Також у чернігівських школах фонд створює цифрові освітні центри. Там діти матимуть доступ до дистанційного і змішаного навчання. У центрах зі школярами додатково займатимуться вчителі, яких найняли в рамках програми.
«Це швидке рішення, щоб дати трішки більше доступу до освіти вже зараз», – пояснює ексміністерка освіти.
Та не лише будівлі в українській освіті потребують оновлення.
«Ми розуміємо, що деякі речі краще не відновлювати, тобто їх краще забути, нехай вони залишаться в минулому – сині стінки чи туалети без перегородок в школах. Воно звучить смішно, але насправді простір формує, в тому числі свідомість дитини», – розповідає керівниця GoGlobal.
У фонді також хотіли б залучити архітекторів та дизайнерів, щоб побачити, як можна випрацювати нові моделі школи і як працювати з темою війни у школі.
«Раніше ми мали реформувати все і одразу, а тепер маємо і відбудовувати, і реформовувати, і ще й створювати нові сенси прямо одночасно. Тобто маємо бігти ще швидше, ніж просто, щоб не залишатися на місці. Наша мета не просто відновити школи, а, власне, внести нові сенси», – додає Нечипоренко.
Надалі роботу щодо відновлення шкіл планують масштабувати.
«Ми б хотіли рухатися і працювати з тими, в кого є найбільш критична потреба і хто не має доступу до офлайн-навчання, принаймні не в такому обсязі, як це мають західні області», – додає Новосад.
«Мало хто розуміє, наскільки Росія прицільно знищує нашу освіту»
За словами співзасновниць фонду, міжнародна спільнота прагне допомогти, але не завжди розуміє реалії, в яких живе Україна.
«Нам потрібно розповідати міжнародній спільноті про те, що насправді відбувається в Україні в системі освіти. Тому що всі бачать ці страшні кадри, але мало хто розуміє, наскільки Росія прицільно знищує нашу освіту.
Це не випадковість. Росіяни, знищуючи нашу освіту, паралельно на окупованих територіях в перший же день впроваджують свою тоталітарну систему освіти», – пояснює ексміністерка.
За її словами, західна спільнота не до кінця усвідомлює, що Росія – це ціла система зла.
«Ми не можемо, заплативши таку ціну, відбудувати радянську систему освіти. У нас немає на це права.
Ми будуємо нову школу і сенси. Це має бути завдання громадянського суспільства, це мають вимагати батьки, і це має бути завдання держави Україна», – наголошує Оксана Нечипоренко.
Якщо ви хочете допомогти фонду відновлювати українські заклади освіти, дізнайтеся більше на сайті.
–
Катерина Хорощак
Усі фото: Олександр Гуліч
