Ольга Лазун – чернігівська журналістка, яка в професії не один рік. Вона розповідає, що цей шлях дався їй не так легко.
«Коли я ще в школі навчалася, мені мама казала, що дуже хотіла б, аби я стала журналістом, потрапила до школи журналістики, яку рекламували на «Інтері». Але на розмовах це все і закінчувалося.
Я взагалі ніколи не думала, що буду десь на телебаченні працювати. Але одного разу я випадково побачила оголошення «Нового Чернігова» про набір журналістів. Я туди зателефонувала, але там ніхто не захотів зі мною зустрітися. І десь через пів року, шукаючи роботу, знову вирішила їм зателефонувати і вони мене взяли до себе.
Під час стажування, коли деякі речі не вдавалися, я думала: може, ну його все це… Але журналістика мене «затягнула», – згадує Ольга Лазун.
Таким чином, її шлях у журналістиці розпочався з міського телебачення «Новий Чернігів».
«Я туди прийшла ще зовсім «зелена», не розуміючи, що і як, але мені дуже хотілося працювати саме в цій сфері. Хотіла б подякувати тим людям, які в той час мене навчали», – каже Ольга.
Після цього дівчина потрапила в пресслужбу однієї з політичних сил, але це виявилося не для неї. Тому вона знову повернулася до журналістики, бо тут можна проявити себе і свою творчість.
Дитинство Ольги в період становлення незалежної України було доволі складним, як і у всіх у ті часи. Батькам на роботі не виплачували зарплатню, їли те, що виростили власноруч на городі.
«Коли був увесь оцей дефіцит, коли були затримки зарплат дуже сильні, мама мусила виходити на роботу, а тато, навпаки, йшов у декрет, бо так було фінансово вигідніше для нашої родини. Також у той час батьки їздили торгувати до Гомеля, продавали мило. Я як зараз пам’ятаю: у нашій комірці стояли величезні ящики з цим господарським милом.
Із часом, як я стала трохи старшою, батько мій на заробітки їздив, бо постійно були проблеми з матеріальним забезпеченням. У нас тоді з’явився город, ми з мамою вирощували ягоди, цибулю і потім усе це продавали. Цих грошей потім вистачало на оплату комунальних послуг», – розповідає журналістка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми – незалежні»: історія життя та світоглядні принципи Дмитра Смолія
Згадує Ольга, що на початку незалежності її родина жила з того, що виростили на дачі. Були й часи, коли Новий Рік вони зустрічали фактично лише з одним вінегретом.
«Потім пам’ятаю клас другий-третій, тоді незалежність у державі все ще була не устаткована, ми виходили з мамою на ринок. Я мала одне відерце ягід, яке сама назбирала і сама продала, ще й торгувалася стояла, тож мама потім мені сказала, що за ці гроші я можу купити собі все що завгодно. Тоді я думала, що краще купити, «Кіндер» чи «Тамагочі», – згадує Ольга Лазун.
Зараз, звісно, всі працюють, затримок із зарплатнею немає, тому життя значно покращилося, і родина Ольги може дозволити собі практично все, чого хочеться.
Водночас, на думку Ольги, незалежність в Україні й досі не устаткована до кінця.
«Я вважаю, що в нас поки така незалежність, 50 на 50. Тому що наразі Україна не може сказати, що вона повністю незалежна і в політиці, і в фінансах. Все одно ми дивимося і на Захід, і на Схід, і дивимося на всі оці процеси. Взяти до прикладу той самий курс долара, до якого ми прив’язані.
На мою думку, Україна ще недостатньо незалежна, попри те, що вже 30 років минуло», – розповідає дівчина.
Водночас за 30 років незалежності в Україні є й величезні досягнення. Так, на думку Ольги Лазун, одне з них – безвіз. Крім того, розвиток української культури, автентичність і те, що українці можуть заявити про себе на весь світ.
Однак про незалежну журналістику в Україні залишається тільки мріяти.
«У нас незалежна журналістика від випадку до випадку. Бо в нас усі ЗМІ в принципі чиїсь. Навіть якщо це державний ЗМІ, все одно ним керує держава, і він показуватиме те, що потрібно і що сказали згори.
Безперечно, є і сюжети, і програми, які більш-менш висвітлюються з усіх сторін, але частина ефірів йде конкретно з якоюсь метою та з конкретним меседжем. Тобто такої незалежності, що «ми вас покажемо, а ви вже вирішуйте самі», такого немає. Більше скоріше нав’язують ті чи інші моменти», – пояснює Ольга.
Також журналістка вважає, що незалежність не залежить від кожного окремого журналіста, адже всі працюють на когось і важко сказати щось проти. Але, як упевнена Ольга Лазун, треба намагатися. «Хоча я не впевнена, що це відбудеться найближчим часом (незалежність журналістики в Україні. – Ред.)», – резюмувала вона.
Особисто для Ольги Лазун незалежність – це свобода вибору, коли не треба питати дозволу ні в кого ні про що.
«Коли ти не залежиш від чужої думки, а можеш діяти так, як вважаєш за потрібне», – зазначає Ольга.
–
