Газета «Новини Городнянщини» спільно із бібліотекарями громади продовжує краєзнавчі дослідження місцевих топонімів. Цікаві матеріали про походження назв довколишніх урочищ зібрала бібліотекар із Солонівки Надія Гречухо.
Окрім офіційних географічних назв, зафіксованих у документах і картографічних матеріалах, довкола більшості північних сіл є чимало урочищ, кожне з яких має власну назву, відому місцевим жителям з дитинства.
Так, Остапівщина, Сизовщина, Попов і Глібов рівчаки з Живцовим хвойником походять від імен та прізвищ селян-одноосбіників, які свого часу жили на хуторах довкола Солонівки й там таки господарювали. Згодом їх примусово приєднали до села й переселили разом із родинами. Зникли занедбані хутори й господарства, проте назви урочищ лишились у пам’яті односельців й дожили до сьогодення.
Назви інших урочищ пов’язані із трагічними подіями. Так, Вільгемова гора і Берозовський ставок названі на честь загиблих там людей. Ряд назв є очевидними і говорять самі про себе, це – Рудка, Ведмедне, Цвинтар і Цегельня.
А от про походження таких як Сороковий гай, Вили чи Кульмач солонівці вже не пам’ятають, тому пояснити походження назв цих урочищ немає змоги.
Не менш цікавою є особливість Солонівки, коли сільські вулиці чи частини села мають місцеві народні назви, які не змінюються від того як офіційно пойменована та чи інша вулиця. Так, село здавна складається із Василівки, Шатилівки, Морозовки, Галузівки і Свистка, а Кульмач і Вили межують із однойменними урочищами. І хоч самі назви збереглися й використовуються донині, вже практично ніхто не знає звідки вони походять.
А от місцева моторошна легенда про Бойків рівчак розповідає про те, як від жіночого прокляття всохла ціла річка й замість життєдайного джерела стала місцем злим і моторошним. У позаминулому столітті на березі річки Рудої стояв палац, в якому жила поміщиця Катерина Оболонська. Жінка рано овдовіла й мала єдиного сина Івана, який став для пані сенсом всього її життя. На відміну від жадібної і не дуже привітної матері, хлопець підростав добрим і чуйним юнаком. Та раптом трапилась біда. Однієї спекотної днини влітку Іванко пішов до річки й не повернувся. Достовірно невідомо чи він втопився сам, чи його втопили вороги його матері. У страшному розпачі поміщиця Оболонська прокляла річку і кинула в її води свій гребінь. Від цього Руда всохла за кілька років, а на її місці лишився лише чималий рівчак, який вже пізніше назвали «Бойковим». Чому так назвали – люди вже не пам’ятають, а от легенду про поміщицю передають із вуст у вуста донині. Кажуть, прокляття пані Катерини діє й досі, бо ще у відносно недавній час – у Другу Світову війну німці виявили групу наших солдат, які переховувалися у рівчаку, щоб не потрапити у полон. Окупанти знищили всіх до одного.
Нині рівчак поменшав, колись круті його схили посунулися й вирівнялися. Та від того ця місцина не стала привітнішою. Тут так само, як і колись завжди темно, холодно і моторошно.
Джерело: «Новини Городнянщини»
